Івано-Франківський
академічний обласний театр ляльок
ім. Марійки Підгірянки

Леся ЗЬОЛА

Щоразу буваючи в театрі ляльок, я згадую про фестиваль «Обереги», котрий збирав найкращі дитячі вистави національної класики європейських та українських театрів. Унікальний фестиваль, започаткований Івано-Франківським академічним театром ляльок ім. Марійки Підгірянки, з 2011 року не проводять. З простої і навіть, здавалося б, прозаїчної причини — недофінансування. І от днями маємо приємну новину — в травні цього року «Обереги» повернуться до своїх шанувальників. Театральну локацію для дітей запроваджує III Міжнародний фестиваль країн Карпатського регіону «Карпатський простір». Саме організатори цього фестивалю стали партнерами «Оберегів». І 4—6 травня театр ляльок чекає в гості кілька європейських труп зі своїми новими постановками національної класики. 

Про повернення «Оберегів», підсумки минулого року та контрактну систему розмовляємо з директором театру ляльок ім. Марійки Підгірянки Романом Братковським.

— Романе Степановичу, як ви завершили рік?

— 2017-й ми закінчили дуже добре. За всіма показниками — внутрішніми, тобто господарськими, і економічно-фінансовими, бо план виконали повністю, і навіть більше. Цьому сприяли різні фактори, і підвищення цін на квитки також. Ми не можемо ціни не піднімати, бо вся Україна іде цим шляхом. Все це сьогодні обррунтовано економічно, бо всі матеріали нині подорожчали. А ми такий театр, котрий не має спеціального фінансування для постановок, тобто на виробництво свого товару маємо заробити самі. Держава дає нам тільки зарплатню і гроші на оплату комунальних послуг. Ми сплачуємо все, що платять інші підприємства, як, скажімо, виробник одягу. Хоч у нас і творчий продукт… Жодних привілеїв. Єдине, що з мільйона держава не бере податок. і це дуже добре, бо раніше було 300 тисяч і ми не могли рухатися, бо все віддавали. Тепер ми хотіли б вийти на півтора мільйона. Але хіба в нашій країні стабільна економіка? Ні.

— А творчі справи?

— У творчому плані маємо контрактну систему. Що вона дала доброго? Те, що стабілізувала ситуацію у творчому процесі. Бо творчий колектив надзвичайно складний, і вгамувати його можна палицею або ж значним заохоченням. Оскільки країна нічого не заохочує, то контрактна система стає нагайкою. Люди бояться втратити роботу. Вони не можуть дозволити собі вдавано працювати, не на повну силу. Норми, котрі виписало Міністерство культури, то для феодалізму, але не для ринкової економіки і не для «вперед до Європи». На жаль, ті норми — то «совдепія». Для керівників контрактна система дуже добра. Тож для того, щоб усе збалансувати, потрібне заохочення. Ми його мали, стимулювали і без контрактної системи. Тепер цього вимагає контракт, сказали «а», тобто керівникам вручили батіг, але забули дати заохочення для стимулювання творчих працівників. Не треба було дурити: однією рукою давати, другою — забирати. Ці десять відсотків — це 700 тисяч лише премії для нашого театру. Думаю, держава має багатіти і дбати про культуру. Хай би Київ прописав, що обласні ради повинні знайти кошти на стимулювання творчих працівників. Бо ж заклади культури — це обличчя мера чи голови області. Оце і називається реформа. Боюся, що вони кинуться колись вирішувати проблеми культури, та буде пізно, бо проблема на проблемі породжує сто проблем. Для цього потрібен не розум, а мудрість, державна мудрість. Повертаюся до європейського театру: там давно вже таке роблять. У Торунському театрі, він наш партнер, актор має колосальне навантаження — по п’ять вистав на день відіграє. Але він не скаржиться, як деякі наші актори, бо отримує за три додаткові по п’ятсот злотих. і він не нарікає, бо стимулятором є не якась фікція, а грошова винагорода. Я переконаний, що стимулювання дає творчу свободу людині.

— Минулий рік для вашого театру був успішним і в плані участі у фестивалях. 

— На цей рік ми маємо уже запрошення до участі у фестивалях в Херсоні, Житомирі, Кропивницькому і Запоріжжі. Окрім того, два запрошення за кордон — у Білорусь і Литву. Тобто наша успішна участь у фестивалі в Дніпрі дуже добре показала потенціал. У нас усі брали інтерв’ю, думали, ми привеземо щось гуцульське, а ми привезли японську казку, голосувала преса, глядачі і журналісти. Ми показували виставу двічі. З восьми театрів посіли третє місце. Харківський театр найкращий, другим став польський, а ми були треті. Харківський режисер Оксана Дмитрієва — одна з найкращих в Україні, ми хочемо її запросити до постановки, та в неї графік складено, тож ми можемо домовлятися тільки на вересень. Фестиваль у Дніпрі має величезне фінансування, і воно дає можливість запрошувати найкращі театри Європи. Ці театри так просто не їдуть, вони повинні отримати гонорар від двох з половиною до п’яти тисяч євро. Тому повертаючись до нашого майбутнього фестивалю «Обереги», ми також стикнулися з такою проблемою: Жешув просить 10 тисяч злотих гонорару. Ми хочемо бути з Європою, але думаємо, що Європа така, як ми. Влада не завжди хоче про це знати. Гасла і декларації про нашу європейськість зупиняються там, де зупиняється наша українська гривня. Наскільки ми фінансово зможемо взяти участь у цих фестивалях, не знаю. і чи варто їхати на всі фестивалі, треба думати та їхати на той фестиваль, котрий сильний, де можна збагатитися, почерпнути щось. Я б краще поліпшив матеріальний стан театру. Можна їхати за домовленістю. Місто може платити. Тому я хочу зробити заявку до законодавчої бази. У нас заборонено фінансувати з місцевого бюджету обласний театр ляльок. А ми платимо в міський бюджет податки. Але ж є тисячі резервів, котрі можуть асигнувати в культуру, бо театр ляльок обслуговує місто, а ми чомусь «вороги» з міською владою. Європейці зробили так: тридцять відсотків місцевий бюджет дає, сорок — обласний, решту — держава. Три бюджети вливають кошти в один заклад, і тому культура багата.

— Повернімося до гарної новини про відновлення чи повернення до глядачів фестивалю «Обереги».

— Роботу проведено велику. Ми працюємо вже два місяці — замовляємо готелі, ведемо переговори з посольствами, котрі можуть нас підтримати, щоб ми не платили гонорар. Результатів чекаємо у вересні.

— Кого з європейських театрів ви запросили?

— Наших партнерів — Жешув, Словаччину, колег із Кишинева, румунів, литовців з Панєвєжиса, бо вони наші давні партнери, котрі так жодного разу і не змогли приїхати, сварять нас, що із десяти запрошень жодне не здійснилося, бо ми не змогли фінансово забезпечити проведення фестивалю. У наступних планах є інші театри. Якщо локація театру ляльок на фестивалі «Карпатський простір» буде щорічною, то ми зможемо привезти сюди всіх наших партнерів. А з українських театрів просяться всі. Є такі, котрі за свої гроші готові їхати. Місто на ці дні вже не має вільних місць у готелях. Тому приїдуть передусім ті, до кого їхали ми — Дніпро, Черкаси, Ужгород, Львів, ми ніби віддаємо шану. І обов’язковою є участь студентів у наших фестивалях. Цього року будуть студенти з університету Карпенка-Карого.