Івано-Франківський
академічний обласний театр ляльок
ім. Марійки Підгірянки

– Пане Романе, не так давно ви пройшли конкурсний відбір. Розкажіть про цю систему докладніше.

— Система контрактів з керівниками підвідомчих установ галузі почала діяти давніше. Вона вже працювала, коли я вісім років тому прийшов до театру ляльок. Торік у зв’язку зі змінами до Законів України «Про культуру» та «Про театр і театральну справу» керівники закладів культури і мистецтв, художньо-артистичний склад проходили конкурс, а останні вперше переходять на контрактну форму виробничих відносин. У цій системі передбачено істотні зміни умов праці. Це дуже важливо. Сам контракт регламентує «істотні зміни умов праці», але мають відбутися й такі зміни: якості продукції, її ефективності (підготовка вистав), матеріального заохочення та істотного переобладнання матеріальної бази установ.

Я бачу великий позитив конкурсної системи. Хоча в нашій країні конкурсна система «сліпа», нею можна маніпулювати, щоб ставити «своїх» керівників. Не визначено системою, який менеджер, художній керівник їй потрібний. При цьому можуть зловживати чиновники виконавчої влади, роблячи ставки на перевірених осіб. Нині можна впливати на всіх.

– А яка стратегія розвитку нашого — Івано-Франківського — театру ляльок під вашим керівництвом?

— Це наблизити театр, хоча б на першу сходинку, до стандартів європейського театру. і ця контрактна і конкурсна системи — то перший маленький, але важливий крок у напрямі до цього. Так, у нас не досконалі закони, не підготовлений чиновник (він звик управляти підвідомчими установами). В більшості не готові також і директори театрів. Я скажу, чому не готові. На всіх семінарах, на яких ми збираємося разом, директори висловлюються про розширення штату. Це золота мрія — мати численну армію працівників… А європейська модель — це насправді мінімум штату, але повна завантаженість роботою і матеріальна винагорода. Тобто європейська забезпеченість рівня життя. Тому людина повинна відпрацювати на найкращий результат. Коли ми говоримо про європейський театр, то ця модель складається з якості, цінності і відповідальності. Так, ми можемо це декларувати у себе, та в нас для цього немає відповідних умов (система на це не розрахована). Бо якість потребує гідного фінансування, цінність — стабільної системи і критеріїв. У нас якість вистави оцінює зазвичай глядач, а в європейському світі — глядач і професійні інститути режисури, художників. Там закладено «сито» професійного відбору: коли тобі не пропонують постановки, ти дискваліфікований за потреби називатися митцем. і крапка. Так само говоримо про якість директорів, котрі водночас є художніми керівниками. В наших реаліях — це суспільна затребуваність. У теперішній системі актори бояться режисера, бо не буде ролей, художник також перебуває в режисерській залежності. Тому вказувати на недоліки чи низький професіоналізм у театрах не заведено, окрім директора і заступника. Цінність повинна запанувати в наших головах. Оце і є ознаками частини принципів європейського театру.

Український законодавець нині прописав таку норму для театрів, де художньо-артистичний персонал в обов’язковому порядку повинен перейти на контракт, а інші, суміжні спеціалізації, — тільки добровільно. Це суперечить будь-якій логіці співпраці персоналу в одній установі. В театрі і прибиральниця, і двірник, і бухгалтер, і заступник директора працюють на один товар однією командою.

Тому контрактна і конкурсна системи — тільки перший крок до досягнення очікуваної мети. Мусимо пройти суб’єктивні особистісні речі і дійти до цінностей, коли буде запит на високоякісний продукт і менеджерів від культури і мистецтва. Я думаю, що через 15 років, за умови здійснення реформ не лише в театральній справі, а й у всіх галузях нашого соціально-економічного життя. Я називаю це «три плюс» — працювати високоякісно, самовдосконалюватися і мати фінансову мотивацію: тоді почнуться оці «істотні зміни умов праці». «П’ять плюс» — це коли запрацюють інституції режисерів і художників, творче життя почне окреслювати традиційність нашої справи, буде чітке розуміння того, який директор системі потрібен на той час. А «десять плюс» — це коли і моральні, і матеріальні зміни відбудуться, система налагодиться, а якість, цінність і відповідальність стануть непорушними.

Додам, що з 23 лютого весь художньо-артистичний та адміністративно-господарський персонал перейшов на контрактну форму трудових відносин.

За радянської системи чомусь було закладено конфлікт між директором і режисером: перший мав думати про господарку підприємства, тканини і стільці й про те, як йому продати театральний продукт, що придумав режисер, та як виконати фінансовий план, а другий — благословенний творчістю, ніколи не переживав, хто його виставу купить, і тому частенько виникали конфліктні ситуації щодо значимості керівника чи режисера.

– На фестиваль «Обереги» до нас приїздив театр ляльок із Бреста. Я двічі була в тому театрі. Білорусь не є членом Євросоюзу, та театр ляльок там, здається, вже працює за тими — одними з найкращих на сьогодні — стандартами…

— Білорусь це вже робить для дітей давно.Там як дороги, так і театр ляльок — мають самодостатнє фінансування і цілком відповідають європейським стандартам. Там сучасна техніка, там декілька глядацьких залів в одному театрі. Театр у них — це другий храм, а дитина там справді потрапляє в казку. У них автопарк складається з кількох сучасних автобусів, мікроавтобусів найвідоміших світових фірм. Держава фінансує участь найкращих режисерів-постановників з будь-якої країни, гастрольну діяльність за межами країни, участь у дорогих і престижних фестивалях. Що цікаво: до білоруських театрів на рівні обласної влади прикріплено кілька потужних підприємств обласного центру, які зобов’язані допомагати театрові.

А у нас? До війни — одні кризи та відсутність фінансування, тепер війна — і риторика одна й та сама. Але варто таки додати: останнім часом я відчуваю, як фінансовий рух на мистецькому материку починає оживати. Мабуть, захмарні ціни і високі курси валют дають свої плюси саме культурним інституціям.

– Розкажіть, як працюють театри ляльок у Польщі, коли ми вже вивчаємо модель європейського театру.

— У поляків театри ляльок є міськими установами. і вони підпорядковані одному відомству — управлінню освіти, культури, спорту і туризму. За якість відповідають як освіта, так і культура. Нема непорозумінь між освітянами і працівниками культури. В їхніх планах відвідування театру ляльок прописано як навчальний процес. На це розраховано репертуар. У нас велика проблема заманити десятирічних і вищу категорію. Культура українського школяра, на жаль, низька. Репертуар у нас є, а от юному глядачеві соромно заходити в театр ляльок, щоб його не засміяли ровесники… Це культура виховання.

Повертаючись до польського досвіду, зауважу, що в театрі «Бай Поморський» в Торуні, де населення більше, як в івано-Франківську, штат менший, ніж у нашому. А нових вистав набагато більше. У них немає такого принципу, як репертуарний театр. і відсутні головні режисери, художники, зами… Немає цехів з виробництва ляльок і декорацій. Все це акумулюється в двох великих містах Польщі. На постановки запрошують кілька режисерів-постановників. Це не перешкоджає творчому процесу в театрі.

Матеріальна база дитячих театрів просто приголомшує. і весь час ловиш себе на думці: що це за країна Україна, яка не в змозі забезпечити дитинство своїх найменших громадян?!

І що найважливіше — матеріальне стимулювання. Актору гарантовано старт — щомісячно мінімальна зарплата. Решту — зароби! Наприклад: за головну роль — 500 злотих, за другорядну — 250 злотих. В акторів зарплата часто перевищує зарплату директора театру, начальників управлінь та відділів. Ось це і є «зміна істотних умов праці». Реформування ОТГ приведе українських лялькарів до польського варіанту співіснування. Міста мають кошти, щоб фінансувати розвиток матеріальної бази. Область цього найближчим часом не осилить.

  У Польщі трирівневе фінансування мистецьких установ: державний бюджет і два — з місцевого бюджету. Тому польських менеджерів болить голова як раціонально і вчасно використати кошти, а що повинно боліти українського директора, коли нема фінансування на розвиток галузі і про це відомо кожному?!

– Нині можемо чути: а навіщо дітям театр? Є ж комп’ютер…

— Людина на дві третіх — це духовна субстанція. На жаль, цей відсоток заповнюється більше сміттям, аніж високим і величним з духовної книги буття. Медійна система, телебачення відчужують дитину і дорослого від справжніх цінностей. Для дітей спілкування з найближчим і найдорожчим другом — лялькою дуже цінне. Вона нас супроводжує все життя: від народження, коли нам дають бавитися з лялькою, щоб удосконалювати свою фантазію і розвиток, і до самої старості, коли ми даруємо ляльки своїм дітям, онукам і правнукам.

Телевізія не замінить мультиками щастя дитини спілкуватися з її улюбленими героями. Актор також налаштований на позитив і віддає свою енергію дітям. У телевізії отримаєш частинку емоції, але не зарядишся амплітудою психологічного збагачення. Ось для цього працює театр ляльок: для дітей і дорослих. Діти, котрі часто відвідують театр ляльок, розуміють природну красу ляльки і вимагають щораз більшого. Тому працювати нині над якістю нашого товару — непросто, але почесно.

– А як ваш театр виховує свого глядача?

— Обставини примушують нас випускати щороку п’ять-шість нових вистав, чотири — поновлювати. А столичний театр на двох виставах може відпрацювати два сезони. Чим більше населення, тим менша потреба в нових постановках. От такий парадокс.

Два роки під час літніх канікул ми практикуємо «Канікули в театрі ляльок». Упродовж двох тижнів діти ознайомлюються з процесом театрального виробництва, вивчають ролі і грають у короткометражних виставах. Їм це дуже подобається! За невелику оплату діти пізнають театр за лаштунками, швидко вчаться і ставлять свою невеличку виставу.

У жовтні минулого року ми відкрили «Студію малих лялькарів», вона популярна серед дітей, і вони охоче займаються акторською майстерністю, ляльковеденням, вокалом і танцями. Уже здійснили постановку своєї вистави. У планах студійців виступити в обласній дитячій лікарні перед хворими та перед найменшими дітками учасників АТО. ідея створення літнього табору і студії належить начальнику комерційного відділу театру ляльок Тетяні Стефінів та провідному майстрові сцени театру ляльок Ользі Гнатюк.

 Я завжди повторюю, що важко вірити сьогодні у фанатизм своєї професії, але вірити треба, бо є люди, які залюбки готові служити своєму покликанню. і цей зв’язок міцний.

– Не можу не спитати вас про театральний фестиваль «Обереги».

— Ми запланували виступ нашого театру на столичній сцені театру ляльок. Поки що все залишається на рівні усної домовленості, але надіюся на щиру співпрацю з киянами. Також починають проявлятися контури міжнародного фестивалю «Обереги», який щороку переносять на кращі часи в Україні і в Івано-Франківську. Міністерство культури України, куди ми також дуже вчасно посилаємо аплікативні форми, сьогодні не може відповісти щодо фінансування фестивалю. Влітку необхідно подати заявку на підтримку «Оберегів» і дочекатися у вересні на відповідь, а яку — відповісти ніхто не може. Управління культури, національностей та релігій облдержадміністрації чітко повідомило про 75-тисячне фінансування «Оберегів», але це крапля в морі. Бо вимоги до проведення міжнародних фестивалів високі і недешеві. Потреба фінансова фестивалю — 400 тисяч гривень. Учасниками фестивалю мають бути Польща, Словаччина, Естонія, Білорусь, Молдова; п’ять театрів з України і студенти-лялькарі Київського та Харківського ВНЗ. Кошторисом передбачено п’ятиденне проживання і харчування, утримання і оплата журі, виготовлення друкованої продукції та інше. Як наважитися кликати гостей з-за кордону, коли в кишені порожньо?.. По-перше, це робиться заздалегідь, а по-друге, я не впевнений, що зможу їх прийняти. і будь розумним! Говорити із зарубіжними партнерами непросто. У листопаді 2016 року мені необхідно було погодити з ними участь у фестивалі. Але без гарантії фінансової підтримки фестивалю цього я не зміг зробити. Уже шість років минуло від п’ятих «Оберегів», а наші колеги по цеху досі діляться приємними враженнями від проведеного фестивалю. Сподіватимемося, що фестиваль ми не втратимо.