Микола ДАНЬКО: Мушу визнати, що лялька таки має у собі багато шаманського і магічного

Він не поділяє життя на роботу і після неї, бо нале¬жить до касти таких профі, які таких поділів навіть не визнають, бо в їхньому житті все так переплелося, що цього не може бути фізично. Його знають як страшенно енергетичного співбесідника, як щиру людину з лагід¬ним м'яким характером, як професіонала, в якого праця давно переросла в захоплення. Недавно Микола Данько в Івано-Франківському обласному художньому музеї презентував виставку власного живописного доробку з екзотичною назвою «Африка». Чому така назва? Про це довідаються ті, хто побачить його нові полотна. А ми тим часом порозмовляємо з Миколою Даньком про справу його життя - театр ляльок. Певною мірою навіть користаємося нагодою, бо митець збирається переїжджати на роботу до Києва.

- Згідно з віруванням вуду енергетика ляльки споріднена з людською. А ви на собі відчували щось містичне?

(Сміється). Може спробуємо обійтися без страшилок?

- Як вам вдається передати характер ляльки?

Лялька - це збірний образ. Найперше кожний автор пере¬пускає створене через себе самого. Приблизно З0 відсотків роботи - літературний матеріял про персонаж, а решта схожа на мене і на актора, який буде з нею працювати. Ось вам і характер.

- Сьогодні модно бути бізнесменом, а ви обрали амплуа «папи Карло». Професію змінити не хотілося?

Може, й хотілося, але я більше нічого не вмію робити професійно. Для бізнесу так само потрібен талант. А коли я не відчуваю до того потягу, то навіщо братися і даремно трати¬ти час, якого і так страшенно мало?

- Лялька впродовж історії багато трансформувалася. Що таке сучасна лялька (звичайно, не беремо до уваги магазинну попсу)?

Якщо простежити стилістичні напрямки, то ляльки певних років мають свої характеристики. Дуже важливо і добре, коли авторові вдається створити особистий стилістичний напрямок. Талановитого художника можна впізнати по його роботі, навіть не читаючи прізвища.

- Ви свій напрямок вже означили?

Думаю, що так. Але я над цим не задумувався, бо у буквальному розумінні це те саме, що почерк. Гадаю, що авторський стиль розпочинається від того моменту, коли автор свідомо чітко дотримується певних напрямків.

- Скільки ляльок ви «народили» на світ?

Мене про це всі запитують, але я ніколи не займався такими підрахунками. Думаю, що вже перевалило за тисячу.

- Якщо в стандартному театрі все тримається на співвідношенні сценарій-режисер-художник-актори, то у вашому на передову творчого процесу виходить лялька.

Ляльковий театр - це театр художника. Все, що є на сцені, так чи інакше проходить через його руки та уяву. Наприклад, акторів, як таких, практично не видно. Маємо постановки з живими акторами, але у ляльковій виставі, як правило, діє тільки лялька.

- Не всі обізнані, як ляльки поділяються за типом і формою...

Наша національна - це вертепна лялька, вона проста і тримається на звичайному патичку. Найскладнішою лялькою вважається маріонетка, її актор водить зверху за ниточки. Є верхова гапітна лялька, зі спеціяльною машинкою. Рука перебуває усередині ляльки, і за допомогою всіляких тростин рухаються різні її частини. Є планшетна лялька - коли видно актора і ляльку. Петрушка - лялька-рукавичка.

-І при такій їх кількості ви хочете сказати, Що у вуду все вигадано?

А, знаєте, мушу визнати, що лялька таки має у собі багато шаманського і магічного. Наприклад, коли актор грає з планшетною лялькою, то відбуваються дива! Оскільки його видно, то спершу глядачі звертають увагу на живу людину. Але минає кілька секунд, і актора вже не існує.

-Тобто жива людина перетворюється на тло для нібито неживої ляльки?

У тому справді є щось відьомське чи шаманське. І недаремно ляльки були основним атрибутом усіляких окультних і магічних ритуалів, Через те ляльку можна назвати одним з найдавніших мистецтв. Перед тим, як вбити лося, шаман виготовляв примітивну ляльку і мисливці штрикали у неї гострими патичками. Ті шаманські дійства були примітивними прототипами теперішніх лялькових спектаклів.

-Історичний вік лялько¬вого театру визначити можна?

Все починалося з передісторичних часів. Спочатку було ритуальне дійство, яке за тисячі років переросло у світське. Наприклад, маріонетка отримала назву від слова «маріона». Це лялька, що зображала Святу Марію, яку показували у католицьких храмах. Потім інквізиція заборонила драматичні театри, і всі спектаклі стали ляльковими. Тоді в Европі почав потужно розвиватися ляльковий театр.

- Звідки взялися легенди про вампіричні властивості ляльок? Подейкують,що вони можуть іноді буквально витягувати енергетику актора. Навіть називають певні лялькові театри у світі, де «живуть» ляльки з характером.

Важко про таке судити, але факт залишається фактом: правила гри диктує лялька. У лялькарів є навіть термін «потрапити у маску голосом». Лялькар мусить бути дуже гнучким. Він змушений весь час прилаштовуватися, бо лялька - річ матеріяльна, а йому разом з нею треба добитися цілісного образу, її треба правильно озвучити, правильно водити: рухи, пластика, міміка. Тому розумний і талановитий актор все це розуміє і йде за лялькою.

- Скільки часу треба на виготовлення однієї ляльки?

Робота ручна - на добру ляльку йде місяць, два, три. Особливо якщо багато деталей треба вирізати з дерева.

-Серед багатіїв модно купувати дитині дорогу ляльку. Не магазинну, а автентичну. Скільки така розкіш коштує?

Буває $300, $500, $1000, навіть пару тисяч. А хороша антикварна лялька може потягнути на кілька десятків тисяч баксів. На гастролях у містечку Анжу (Франція) мене здивувала велика кількість мистецьких крамниць. У кожній - колекція ляльок: європейських і азійських. І вони страшенно дорогі, бо ручна робота на Заході цінується.

- Кажуть, що ними навіть прикрашають офіси.

Театральна лялька дуже модно виглядає у всіляких інтер'єрах. Але то в Европі, а не у нас.

- Чи можна виокремити штрихи театрального процесу, притаманні лише Івано-Франківську?

Такі мазки є. Адже театр сампо собі - стіни і все. Все залежить від постановочної групи і від атмосфери у тому колективі. Наш ляльковий театр займає в Україні не останнє місце. Є дуже потужні аналогічні заклади у Хмельницькому, Харкові, а, наприклад, львівський - ніякий.

- Вважається, що лялькар - найважча серед усіх акторських професій, їх навіть швидше відпускають на пенсію.

По-перше, дуже важко фізично 45 хвилин потримати на витягнутій руці ляльку. Лялькове мистецтво складне навіть емоційно, тому його називають театром молодих людей. Тут не можуть працювати люди, які «скисли».

-За кордоном з театром буваєте часто? Може, трохи порівняємо з нашою дійсністю?

Наш театр побував у Франції, Бельгії, Угорщині, Молдові, Білорусі, Латвії, Естонії. На фестивалі запрошують постійно. Щодо порівняння, то, наприклад, у Білорусі театральна справа стоїть дуже потужно. Вони мають сучасну техніку. Коли приїжджаємо до них «Кубанцем», то зустрічають нас з усмішками, бо мають зручні і комфортабельні «Мерседеси».

- І «позапаковувані» відповідною технікою...

1 зарплата акторів не йде у порівняння з нашою. У Прибалтиці ще краще, у Молдові значно гірше. А творчий процес всюди відбувається по-різному - все залежить від колективу.

- Скільки отримує добрий український лялькар?

В середньому 100 доларів.

- А як виживає?

Трапляються підробітки. Наприклад, іноді замовляють ляльки.

- І часто замовляють ляльки?

Часто, бо рідкісна професія. На жаль, в Україні нині немає відповідної сценографічної школи. Колись була в Одесі, а тепер немає. Наш провідний лялькар Попов тільки відкрив у Києві кафедру лялькового мистецтва, ще збираються відкривати кафедру сценографів.

- Ходять чутки, що ви збираєтеся мігрувати до Києва...

Збираюся працювати у Київському академічному театрі.

- В Івано-Франківську є люди, котрі могли би вас замінити?

Я ж кажу, що у мене дуже рідкісна професія. Художників багато, серед них є і талановиті, але їм потрібна відповідна підготовка. Бо художник-сценограф повинен знати дуже багато речей. Треба вивчити історичний-період, про який йдеться, вникати у побут, опрацювати театральну стилістику.

- Ваші діти теж обирають творчі професії. Сина часто бачимо на телеканалі «Тет».

Інакше трапитися й не могло! Якби я займався, наприклад, бізнесом, то з дитинства прилучав би їх до цього. А так діти дивилися на те, що я роблю, і так сформувалися.

- Як на вашу роботу споглядають домашні – за безгрошів'я не дорікають?

У них немає вибору. Я, можливо, єдиний або один з небагатьох місцевих художників, який живе зі своєї праці. Я - і квартиру придбав, і ніколи не підторговував на базарі. За свою роботу навіть утримую сім'ю,

Олег УЩЕНКО.