Трохи більше року тому, трапилося так, що досвідчений чиновник від культури обласного масштабу із багаторічним стажем Роман Братковський став раптом наймолодшим (у сенсі того ж таки стажу) директором театру ляльок в Україні. Як тепер сприймається вами, Романе Степановичу, така метаморфоза?

Я думаю, що тут нічого страшного нема. Я, взагалі, за характером людина без амбіцій, і вчитися любить. Поки що вчитися мені не надоїло. На будь-якій посаді буває деколи, що те навчання, як то кажуть, не те що набридає – дістає, але те, що вчитися треба, і побути, скажімо, директором якогось професійного колективу (мені ніколи не доводилося побути в якості директора, я завжди був активістом, керівником), а чиновнику треба побути на керівній посаді, бо колись, якщо ти не побув керівником якоїсь підвідомчої установи – тебе не брали в управління культури. І все. А хто знає, як в житті буде? Стаж чиновника у мене великий, може прийдеться повернутися. І дивитися на підвідомчі установи я буду вже із практичного боку. З боку проблем, а не з боку чиновницького «тікай подалі від проблем підвідомчих установ».

Торік, прийшовши на першу зустріч із колективом театру, ви сказали приблизно так: «Я ще декілька місяців побуду чиновником, а вже потім намагатимуся бути директором…» З огляду на час, що пройшов, чиновницькі «ниточки» ще тримають, чи Ви їх позбулися?

Я думаю, що я їх позбувся дуже швидко, тому що специфіка чиновника дуже відрізняється від специфіки роботи у виробництві. Можливо, я не набрав ще досвіду директора, бо воно не приходить так швидко. Керівник то є в першу чергу господар. Ось. Але чиновництва я швидко позбувся. Я думаю, що цього всі позбуваються дуже швидко.

А говорити неправду частіше доводиться чиновнику, чи директорові театру?

Я намагаюся бути правдивим, намагаюся бути, але десь колись доводиться й схитрувати, не те що сказати неправду… Неправда то є гріх, так що будемо пам‘ятати про це…

Припустімо, що минулий рік можна повторити. Чого б із того що вами зроблено, ви не зробили б, якщо такі речі, звісно, є?

Ставши директором театру, треба сидіти тут по дванадцять годин, а не займатися масовими святами…

До свят повернемося пізніше…

…Але я змушений це робити заради театру навіть, бо я не виграю на масових святах. Скажемо, якщо колись це були заробітки, то сьогодні то є чисто… Ну ти змушений робити, тай все… Що там казати…

Ваші три перших директорських кроки у театрі: ліквідація художньої ради, списання низки вистав поточного репертуару, створення комерційного відділу… Як оцінюються вами сьогодні ці кроки?

Я чоловік самокритичний, і скажу – жоден крок не був виграшним. Ні в чому.

Торкнімося фінансових справ. Восени по всіх мистецький закладах області (а то і всієї України) прокотився вихор тотальних фінансових перевірок. Не оминув він і театру ляльок. По завершенні ревізії громадськості у ЗМІ був представлений такий собі звіт КРУ «Фінанси театрів співають романси» (Матеріал можна переглянути наhttp://www.ifteatr.org.ua/news/2009-10-22-43 ). Були там певні закиди і на адресу дирекції театру. Наскільки мені відомо, жоден із директорів не відреагував публічно на ці закиди. Щось скажете із цього приводу?

Я скажу, що мої колеги не відреагували листами до КРУ, а ми відреагували відразу… Ми не мали справи із прокуратурою, от що, а всі решта мали справу. Якщо в цілому говорити, у когось були якісь там порушення – дрібні… У нас аж таких не було. У нас порушення було єдине – це те, що транспорт працював у вихідні дні, розвозив людей. Треба було писати накази.

Театральний колектив став для вас новим колективом, довелося знайомитися із людьми, фахівцями, оцінювати їх можливості, ставлення до роботи, перевіряти компетентність, надійність… Чи є у театрі люди котрим ви довіряєте?

Для мене працювати з людьми є вже великим досвідом. Тут треба працювати професійно.
Кожен театр зробив собі свою команду. Я вже не кажу за Коломийський театр, Чиборак уже там працює тридцять років директором, там уже команда мабуть є сама по собі. Я ж не намагався робити ніяких команд, я не боявся, що мене буде хтось підставляти (можливо, то робилося і буде робитися), я цього не боюся, я вірю все-таки у професіоналізм і у мене не було вибраних людей. Для мене важливе лише професійне ставлення до роботи. Хто буде професійно ставитися до роботи – я того буду цінувати щонайвище.

Минулорічний репертуар театру. Як ви його оцінюєте?

По-різному. «Над прірвою…» була студентська робота. Мене дуже просив Анатолій Васильович (Грицан – В.С.) за свого студента. Я пішов назустріч. Я не знав його потенціалу творчого. Він і без репертуару прийшов, який би, скажемо, й мені сподобався… Тому вистава така вийшла, але я думаю що у прокаті вона свого глядача має. Моя дочка була на виставі, то «Прірва» їй дуже сподобалася. Вона глядач цієї вистави. Для п‘ятнадцятирічних вона піде. «Тев‘є» («Скрипаль на даху» – В.С.) їй не сподобався, при всьому тому, що вона музикант і розуміється на цьому. Але вона ще не доросла до тієї філософії, яка є у тій виставі. «Тев‘є» завжди виграшний, його ставлять у всіх театрах. Я хотів його мати. Я хотів заявити театр вечірньою виставою. Я вже побачив, що «Прірвою» не заявиш. Не підеш далі. Вистава є. Колктив професійний. Колектив своє завдання виконав. Можливо, не все виконав режисер… А далі «Тутта»… («Людвіг + Тутта» – В.С. ) Це також спірне питання. Якби не два-три дні її ліпилося, то, можливо, вона й зробилася би. Це ще раз довело те, що режисери, котрі приїздять повинні працювати, а не тикати халтуру… Виставу, котра мала б жити, треба робити професійно.

Цього року вистави театру взяли участь у трьох фестивалях – «Під шапкою Гугуце» у Молдові, «Золотий Телесик» у Львові, «Мандрівні зірки» у Києві, а вистава головного режисера театру В. Підцерковного «Коза Дереза» отримала дві почесні відзнаки: Премію Львівського регіонального відділення Національної спілки театральних діячів України «Галицька Мельпомена», як найкраща вистава сезону 2007-2008 р. р. серед театрів ляльок західного регіону України та Диплом «За найкращу музичну виставу» міжнародного фестивалю «Під шапкою Гугуце». Прокоментуєте?

Є різні фестивалі. Скажемо, фестиваль київський мені не сподобався. Це такий фестиваль… Це, або не вміють робити, або… Зрештою, зрозуміло, тут дві позиції: єврейське товариство, воно все-таки підтримує своє, а з іншого боку вони мають гранти, кошти, котрі треба використати. Щодо кишинівського чи львівського фестивалів, то я думаю, що там робиться все більш щиро, тому що там не ганяють цих помп, як кажуть, а там роблять фестивалі заради того, аби подивитися, чим живе театр. Я так сподіваюся. Для мене завжди фестивалі – це побачити себе у контексті загального театрального процесу, щось краще для себе взяти. Мені дорога і «Галицька Мельпомена» і кишинівська відзнака, та, зрештою, і київський диплом.

А що, на думку Романа Братковського є найвищим досягненням Романа Братковського на цей час у театрі?

Я думаю, що світло. Хай воно не все. На добре професійне світло треба десь коло 700 тисяч. Я думаю, що за цілий рік то є найкраще, що я зробив. Не новорічне свято (Р. Братковський – режисер-постановник цьогорічних новорічних вистав – В.С.), а світло.

Р. Братковський не репетиціїї

Серед списаних Вами вистав – дві були удостоєні свого часу обласної Премії імені Віталія Смоляка у галузі театрального мистецтва, котра була щорічною і щороку митці мали такий собі орієнтир (радше моральний, аніж матеріальний, бо премія хоч і грошова, проте, невелика), до якого треба прагнути. Ви, як член комісії по присудженню цієї премії, ще на посаді заступника начальника головного управління, вносили пропозицію присуджувати цю премію не раз на рік, а раз на два роки. Таке рішення було прийняте. Як ви оціните скорочення періодичності номінації на премію удвічі з позицій вже директора театру?

Я скажу і так, і так. Тому що є такий варіант, для прикладу… Зараз «Солодка Даруся» (див. http://www.ifteatr.org.ua/news/2009-12-02-51) забирала би усі премії ще довго і вперто. Сьогодні є велика увага влади на театр обласний музично-драматичний. Аж прискіплива. Я думаю, за все, що б вони не поставили, їм би присуджували премії. Краще хай вона буде раз на два роки, щоб із них (облмуздрамтеатру В.С. ) та «пилюка» спадала…

От зараз вони її й візьмуть! А так взяли б цього року і край… А на 2010 і перед лялькарями якась перспектива до Дня театру зажевріла б…

А так. Але я думаю, що нам премії ще будуть…

Попередні роки не всі театри висували свої роботи на здобуття премії…

Це Чиборак говорив цілий час, що, мовляв, однаково драма (облмуздрамтеатр – В. С.) забере нагороду і нема чого туди пхатися. Про театр ляльок не йшлося.

Тим не менше театр ляльок мав свої здобутки на цій царині.

Мав. І я думаю, що то й надалі буде… Але я кажу ще раз, що драма могла сісти зараз на цей період і брати все. Це не тому, що мені шкода – нехай би брали. Боже помагай! Я боюся знову тієї необ‘єктивності, яка йде зі званнями і з тим усім, що коїться навколо нас.

Братковський не є членом партії?

Чом ні? Я член української Народної партії.

Щодо звань. Минулого року ви були удостоєні почесного звання заслуженого працівника культури України. Це раз поздоровляю. У суспільстві, зокрема серед мистецького загалу, спостерігається неоднозначне ставлення до практики почесних звань. В останні місяці, приміром, певні епізоди вояжів нашого шановного Президента регіонами нагадують сцену із відомого фільму, де у часи другої світової війни сивочолий генерал (арт. Г. Жженов) після пекельного двобою червоноармійців із фашистами йде в окопах серед вцілілих у двобої, змучених бійців, його супроводжують ад‘ютанти із купою нагород, а він, без розбору на ранги, приколює до грудей кожного ордени, що потрапили під руку і розгублено бурмотить: «Всё, что могу… всё, что могу…»
Яке ваше ставлення до цього?

Я взагалі проти звань. Чесно, в душі – я проти звань. Бо не званнями треба відзначати людину, а треба її працю гідно оцінювати. Краще би платили відповідні гроші, а не звання…

Я неспроста зачепив цю тему. У новому році театр матиме низку ювілеїв – V фестиваль “Обереги» (якщо він буде, ясна річ), 65 річниця утворення театру і, нарешті, особистий ювілей Братковського…

Ювілей Братковського – це таке собі… А театральний ювілей треба робити як театральний ювілей. Два звання – більше ж театру не дадуть. А два звання, це як закон, має бути. Я мільйон разів на колегіях казав про те, що театр ляльок має фахівців, гідних почесних звань. Ми зараз будемо готувати матеріали. Я би вже готував документи, мене просто за руки притримують вибори…

Що скажете про репертуар наступного року?

Я думаю, що нормальний репертуар мав би бути. Нормальний. Моя робота, вона вже зроблена майже (йдеться про майбутню постановку – В. С.), думаю що вона буде. Вона місцева, але то не є така вже автентика, там є сюжет про кохання молодих людей, про вічне, про віру… Я думаю, що буде вистава, хай на добрий «трояк» але мала би бути.

Уже півроку за приватної ініціативи Олександри Звіжинської й Володимира Підцерковного поряд із театром зростає сайт, для якого, власне й готується це інтерв’ю. Як часто ви заходите на його сторінки, чи зареєстровані на ньому, які взагалі ваші стосунки з інтернетом?

Після нещодавнього переїзду на нову квартиру інтернету вдома поки що не маю. Я бачив сайт, але я в інтернет майже не заходжу, бракує часу…

Як колишній радіожурналіст («как художник – художнику») скажіть, що я у вас не запитав? Може маєте щось таке у глибинах єства, що хотілося би виголосити світові, а яко недосвідчений журналіст вас не запитав?

Хочеться аби наші професійні театри досягли гідного ставлення держави, піклування держави, особливо театри ляльок, котрі служать дітям. Ну немає більшого щастя, як служити дітям своєї країни. Тому хотілося б, щоб система була взята із Європи. Якщо не вдається запроваджувати її через міністерство культури, чи у парламентських лавах, то хоча б на місці вирішували. Це перше. А друге – я хотів би, щоб мене запитали про те як ставиться місто до театру ляльок, адже ми стовідсотково обслуговуємо місто. Так місто має свою мережу культурних закладів клубного типу, але я б хотів, щоб місто до мистецьких закладів ставилося так, як це робиться у цивілізованому світі. Театр постійно треба забезпечувати матеріально.

Йдеться про паритетне фінансування?

Я б на місці міського голови виніс би це на сесію й затвердив би фінансування в частині, не хай не зарплати, а хоча би на забезпечення постановочних витрат, брав би програмні проекти – скажімо, цілковите оновлення світлового, чи звукового, іншого сценічного обладнання, але цілковите, або ремонт приміщення. Має бути ставлення патріотичне до цього.

Чи могло б місто вивільнити для театру приміщення, котрі займає той же видавничий центр, адже театру нагально бракує відповідних площ для зберігання ляльок та декорацій у відповідних умовах? Бо для когось це просто «матеріальна частина», а для справжніх театралів це витвори мистецтва, того ж таки Миколи Данька, наприклад…

Поки ми не викорінимо радянської системи, ми не позбудемося цього. Немає у світі жодного театру, де б «сиділи» управління, чи якісь там видавничі центри. Театр є театр – і все! У театрі кожен квадратний метр, кожен квадратний сантиметр площі має служити театрові.

І, нарешті, новорічні побажання глядачам, працівникам театру, користувачам і відвідувачам нашого сайту.

Глядач для нас є все. Це не тільки наша оцінка, а й наша підтримка у першу чергу. Ми працюємо тільки для глядача, і не лише для дітей. Тому хочеться, аби й глядач був активнішим до театру. Наш театр не є гіршим за інших, і європейських теж. Тому глядачеві я б побажав більше патріотизму. Постійним глядачам, а вони у нас є – особлива подяка, а всім решті – частіше бувати у театрі. Не треба нарікати на дорогі квитки, бо не ми винні, що так вони коштують.
А в Новий рік хочу побажати, щоб здорові були діти, щоб здорові батьки були, щоб гарно зустріли новорічні свята, щоб думали про те що батьки потрібні дітям, діти потрібні батькам, щоб більше цікавилися духовністю, бо для того аби знищити націю, державу – треба знищити її духовність. Тому треба пам‘ятати кожному батькові, кожній матері: те що вкладаєш у духовність дитини, те буде найкращим фундаментом для її подальшого зростання.
Нашим працівникам, творчому складу я хочу побажати, що вони завжди пам‘ятали про те, що вони служать театрові. Іншої роботи у них немає. Хто сюди приходить просто так, заради зарплати абощо, той глибоко помиляється. Тільки служіння дає дуже добрі й якісні творчі результати. І саме на ці творчі результати ми всі й повинні працювати. Зичу всім радості від усього. Як би не було важко, треба пам‘ятати, що ми живемо на цьому світі і тільки своєю світлою й доброю енергією, яку ми будемо нести людям, ми переможемо ту смуту, котра панує довкола. Шукайте благополуччя, родинного щастя, Божого благословення, бо завжди людина приходить до Віри і на світі нас тримає тільки Віра.

З Новим роком!

З Новим роком!