Сьогодні глядачі подивилися виставу "Братик Кролик" (режисер Микола Шустов, п'єса Семена Когана у перекладі Володимира Підцерковного, постановка 2007 року) у стовідсотково оновленому складі виконавців.

Тому вітання із прем'єрою приймали артисти театру Ірина БЕНЮК, Петро КАМІНСЬКИЙ та Юрій ПОЛЄК.
Саме про останнього із цього списку розповім докладніше, бо для цього є більш ніж вагомий привід. Юрій ПОЛЄК працює у театрі ляльок перший сезон і це, відповідно, його дебютна робота. Залишимо оцінки публіці і критикам, а з героєм дня побесідуємо докладніше.

В. С. Юро, розкажи коротенько свою творчу біографію, адже театр ляльок, так би мовити, не перша віха на твоїй невеличкій мистецькій нивці?

Ю. П. Йой, не перша. (Посмішка.) До цього встиг попрацювати в облмуздрамтеатрі та Коломийському драмтеатрі, а ще займалися з колегами-однодумцями самостійними творчими проектами.

В. С. Які враження від нового театрального колективу?

Ю. П. Найрізноманітніші. Але головне те, що є тепло, яке відчувається, як тільки заходиш до театру… (Сподіваюся, це не про комунальні послуги… - В. С.)

В. С. Якщо не таємниця - творчі мрії, вподобання?

Ю. П. Мрій багато, вподобань ще більше. Хочеться лишити щось по собі за допомогою сцени, сказати, що думаєш, досягти чогось…

В. С. Чи є відмінність, на твою думку, у сприйнятті театрального мистецтва між дорослими глядачами та дитячою аудиторією?

Ю. П. Є. Діти не сприймають умовностей, так як це роблять дорослі. Тому вимагають стовідсоткової віри й віддачі від актора, за що й віддають свої оплески, усмішки, здивування… Ось такий обмін.

В. С. Як складаються стосунки з колегами?

Ю. П. Складаються. (Посмішка.)

Юрій ПОЛЄК

В. С. Що найбільше турбує у сучасному театрі?

Ю. П. Втрата живого зв'язку театру з суспільством, відмежування та мистецтво заради мистецтва, себто, омертвіння театру як такого. Ще бентежить різношерстість та вседозволеність у творінні, внаслідок чого багацько неякісного "вилазить" на сцену… Нема на них партії.

Отакий він нині - лаконічний, категоричний і дещо загадковий Юрій ПОЛЄК.

Як на мене, то партійність і мистецтво - речі, котрі при їх поєднанні дають суміш, як то кажуть, "гримучу" й дуже небезпечну, особливо, для мистецтва. Я подібного на своєму віку набачився - більше не хочу!

Та перед Юрком усе попереду, і я чомусь вірю, що доля привела його на цю стежку недарма, що він скаже на театрі те, що покликаний сказати, і досягне тих вершин мистецтва, про які мріє, і стежка, на яку він ступив перетвориться з часом на широкий, але крутий шлях його творчого гарту й зростання.

Того ж самого бажаю і його партнерам по спільній виставі Ірині БЕНЮК та Петрові КАМІНСЬКОМУ.

А ще варто додати, що напередодні для малечі й батьків "Братика Кролика" грали ветерани-підгірянці, артисти першого складу постановки Надія ДЕРКАЧ, Роман ЯНУШ (обоє провідні майстри сцени) та Володимир КОЧМАР. Таким чином, відбулася своєрідна передача творчої естафети від артистів старшого покоління - юним обдаруванням.
До речі, Надія ДЕРКАЧ була основним натхненником і наставником молодшим колегам у репетиційній роботі над виставою, бо ж режисер-постановник мешкає у Полтаві і театр за браком коштів не зміг залучити його до цієї роботи.