Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки поставив бродвейський мюзикл «Скрипаль на даху», який створив композитор Джеррі Бок (лібрето Джозефа Стайна, тексти пісень Шелдона Харніка) на основі сюжету повісті «Тев’є-молочар» Шолом-Алейхема (Соломон Рабінович узяв собі псевдонім Шолом-алейхем, що мовою ідиш означає «Мир вам!» — традиційне єврейське вітання). За словами знакового режисера сучасності Дмитра Нуянзіна, на пострадянському просторі це перша постановка знаменитого мюзиклу, зреалізована засобами театру ляльок.

На Бродвеї мюзикл «Скрипаль на даху» дебютував 1964 року, і хоча журналісти не пророкували йому успіху з огляду на те, що він не вписувався в канони популярної музичної розважальної вистави, постановка стала сенсацією сезону. Протягом десяти років мюзикл ішов двічі на день щодня. 1971 року режисер Норман Джуїсон зняв фільм «Скрипаль на даху», це не була копія мюзиклу, хоча в основі — також сюжет повісті Шолом-Алейхема. Фільм отримав «Оскара» у двох номінаціях.

У сюжеті «Тев’є-молочаря» немає персонажу скрипаля. Назву і мюзиклу, і фільмові дали знамениті картини єврейського художника Марка Шагала, котрий народився поблизу Вітебська («Скрипаль», 1912 р., «Зелений скрипаль», 1923-го) та єврейський жарт, що трактує єврея як скрипаля на даху, який завжди ближчий до неба, аніж сам дах.

Мюзикл у виконанні 14 акторів Івано-Франківського театру ляльок наробив, як то кажуть, багато галасу в пресі. Успіх постановки очевидний. На прохання глядачів, хоч сезон у театрі вже закрито, дадуть три додаткові вистави.

Підготовка до постановки тривала більше року. Сама ідея виникла у заступника директора Світлани Януш. Режисером запросили Дмитра Нуянзіна, котрий нещодавно поставив на сцені нашого театру виставу «Егле — Королева вужів» та й починав свій творчий шлях саме в Івано-Франківську успішними роботами — оперою «Пан Коцький», виставою «Принцеса-стрибунка», а нині є режисером Брестського театру ляльок (Білорусь).

У роботі була задіяна величезна кількість фахівців найвищого рівня. Переклад на українську мову зробив Володимир Підцерковний, аранжування — Віталій Маник, музично-хореографічною частиною мюзиклу опікувалися Любов Литвинчук та Василь Шеремета, образи ляльок створив художник Ростислав Котерлін. Скажемо одразу: сценографія та ляльки — вражаючі. Дмитро Нуянзін нагадує, що споконвіку ляльки не були суто персонажами театру для дітей, така трансформація відбулася не так давно. Звісно, діти бавилися рукотворними ляльками-оберегами, та створювали їх дорослі. У виставі бачимо як мініатюрні ляльки-мотанки, так і велетенські за розміром та смисловим і психологічним навантаженням.

Театральні, а не телевізійні мюзикли в Україні не надто популярні. Дмитро Нуянзін запевняє, що трупа Івано-Франківського театру ляльок — одна з відомих йому, в якій усі актори співають. Постановка насправді вийшла дуже музична, з живим вокалом, прекрасною національною єврейською хореографією, фольклором, де вчувається українська мелодика (Шолом-Алейхем провів своє дитинство в Переяславі під Києвом).

Нема потреби переказувати сюжет. 1904 рік. Царська Росія. В містечку Анатієвці біля Києва живе велика незаможна єврейська сім’я — молочар Тев’є (актор Л. Йосифів) з дружиною (артистка Г. Савчин) та п’ятьма доньками. У цій родині всім керують звичаї і традиції, які досі ніхто не насмілився переступити. Вони вчать, приміром, як одружити дітей та й взагалі — «як виконувати Божу волю». Той фундаментальний звичай, наприклад, передбачає, що в заміжжі бідній дівчині не можна бути перебірливою.

Однак в родині Тев’є перемагає інший закон-звичай — святої батьківської любові. Його доньки переступають через традиції патріархальної єврейської родини — вони самі обирають собі пару, керуючись почуттямиѕ Хава навіть зраджує віру свого народу, вінчаючись з Федьком-православним. Однак батько, філософ і бідний молочар, прощає і благословляє всіх. Його природна звичка — щодня розмовляти з Господом — робить Тев’є здатним витримати найважчі удари долі і перебувати в гармонії попри всі тягарі життя. Найфатальніший удар — царський указ покинути Анатієвку — його родина приймає гідно, бо найдорожче, що вони надбали, не забереш на возі, воно внутрішнє.

Важко виділити когось з акторів, бо вони неперевершено звучать передусім в ансамблевих мізансценах. Однак гра головного героя мюзиклу Тев’є викликає щось більше, ніж захоплення, — його вирізняють якесь невловиме внутрішнє сяйво, спокій і сила духу водночас. Видається, хоч як це не парадоксально, Тев’є більше щасливий, аніж нещасний.

P. S. Бажання прилучити до театру ляльок молодь і дорослого глядача академічний обласний театр ім. Марійки Підгірянки дуже вдало втілює в життя. Мюзикл «Скрипаль на даху» мав аншлаги на всі сеанси. Талановита гра акторів, майстерність режисера і класичний матеріал знайшли свого вдумливого глядача.

www.galychyna.if.ua