Микола Садовський МОЇ ТЕАТРАЛЬНІ ЗГАДКИ 1906 року1 минуло чверть віку існування нового українського театру в Росії і мені хочеться поділитися з громадянством моїми згадками про його початки.
Двадцять п'ять років минуло з того часу, як заснувалась перша українська трупа, що поставила собі метою служити рідному мистецтву й будити, скільки сили й змоги, в громадянстві приспані й заколисані московською політикою «обрусєнія» національні почуття. Про те, як ця трупа заснувалась і як потім розкоренилась та розрослась на кілька десятків труп, що тепер уже всі —за винятком хіба одної-двох — не мають нічого спільного з національною метою, а, опираючись на національних почуттях, роблять комерційний інтерес, — я й хочу сказати кілька слів.
Ще з тих давніх часів, коли незабутній І. П. Котляревський написав свою вічно молоду, чарівну своєю простотою «Наталку Полтавку», українські вистави давали аматори мистецтва. То там, то там збирався гурток аматорів рідного слова і давав кілька вистав: «Наталку Полтавку», «Сватання на Гончарівці», «Москаля Чарівника», «Кума Мірошника», «Покійника Опанаса» і т. ін. Мета цих вистав звичайно завжди була добродійна й приваблювала чимало слухачів.
Грали також українські п’єси й російські трупи, коли треба було піднять касу, принадити до театру більше української публіки. Так, кажу, стояла справа з українським театром до 76-гороку...
