"Не можна сказати, що сьогодні держава кинула просто так театр ляльок."
[
]
31.10.2011, 12:32
Іван Рожко "Не можна сказати, що сьогодні держава кинула просто так театр ляльок." Виступ на конференції в рамках фестивалю «ОБЕРЕГИ’2011»
Я в театрі не працюю вже двадцять п’ять років, і подивившись, так збоку, на процес, котрий відбувається сьогодні, і слухаючи те, що сьогодні сказано, я б зазначив, що не можна сказати, що сьогодні держава кинула просто так театр ляльок. Подивіться. Той Хмельницький театр, про який ви сьогодні говорили. І забезпечення – матеріально-технічна база прекрасна, фінансова – прекрасна. Всі можливості даються для того щоб розвиватися. І якщо би ми в 70-і роки мали стаціонарні приміщення, і мали б матеріальну базу, мали б спеціалістів і технічне обладнання, ми б тоді могли значно ліпше творити.
Так що сьогодні, подивившись те русло, у якому ви працюєте – це просто можна тільки дякувати. Навіть судячи по цьому приміщенню, де ми знаходимося – таке мати, то захочеться й творити. В той період коли ми починали, я не пам’ятаю жодного спектаклю в театрі ляльок, котрий був би знятий через ідейну направленість. Такого не було. Нам давали прекрасно творити, розвивали драматургію, підтримувало міністерство й т. д. І ми старалися щось робити, щось шукати… Напевне, ми не могли так розвинутись, тому що у нас не вистачало ще й знань.
Прихід нової режисури, прихід нових ляльковиків потребував знання пласту культури, знання літератури… Ніхто нам не забороняв робити інсценізацій… Я шаную Олеся. Але ті твори, котрі написав Олесь, він написав для дітей. Для своїх дітей. Так само як і Лисенко, Дніпрова Чайка… Для своїх дітей вони творили. Так що та драматургія, вона може певною мірою нас не влаштовувала. Але коли на певному етапі, зараз ти дивишся, то навіть ту драматургію, котру ми відкладали, йшли в пошуки великої – я бачу, режисери беруть і ставлять, не додаючи нічого.
Дійсно, режисер повинен володіти драматургією, володіти словом, володіти усім… Сьогодні, іноді буває, дивишся інсценізації, ті що ви робите на сцені, вони, знаєте, десь так збіднюються, ви щось там викручуєте, шарахаєте дитину Бог знає куди. Так що дуже багато було корисного, коли ми творили ото наше, з паном Валерієм (Бугайов), Леонідом Петровичем (Попов) і т. д. … Там було дуже багато чого цікавого.
Ми читали історію театру, українського театру… Як писали про той період критики! А як іде сьогодні розмова про театр? Мені здається, що коли будуть писати про історію театру, то не кожен має право це робити. Не тільки тому, що ти не бачив того періоду (що треба точно знати). Я, наприклад, дуже шаную Веселку (Світлана Веселка), але Веселка вперше робила аналізи й починала розмітати, а ми починаємо цитувати її, як великого критика-знавця театру ляльок. Я би хотів, щоб, коли буде видаватися історія театру ляльок, то щоб гарненький був аналіз того всього, щоб не було таких собі «не бачив», «не чув» або «з вуст в уста»…
Віктор Андрійович (Афанасьєв) створив вертеп, він не боявся, не було того, щоб там якісь ідеологічні… не треба так казати! Не було того. Він створив вертеп, не вистачало по «метражу», і тоді взяли Петрушку. І приєднали. І т. д. і т. д. … І ряд других проблем.
Так що я хотів би просити вас вивчати рідну культуру. Рідну літературу, вивчати міфи українського народу і творити, а режисерам ще глибше проникати і, нехай буде там, робити інсценізації, чи ще щось…
Підготовка матеріалу, упорядкування й редакція Володимира Підцерковного м. Івано-Франківськ, 30 жовтня 2011 р.
