Дійові особи:

Г н о м и к Ч а р л і
З о л о т и с т а З о р е н а
Г н о м к а О д д і
В е д м е д и к Н о а
Б і л о ч к а С і н д і
З а й ч и к Е д д і
Ї ж а ч о к Р і н о
Л и с и ч к а Е л і з а б е т
В і д ь м а С а н а
В і д ь м а З і л л а
Г н о м і з п і д з е м е л л я
П т а х и-ч у д о в и с ь к а
Ч а р і в н и к М е д о к с
Р о з б і й н и к и
С т а р ц і
Д р а к о н

Картина перша

На галявині зеленого лісу, котрий називають Лісом казкового дива, стоїть маленька чепурненька хатинка, в якій живе г н о м и к Ч а р л і. Сьогодні у нього святковий і радісний день − день народження. Тож друзі ґномика збираються його привітати. Ось до хатинки наближається в е д м е д и к Н о а. Усміхнений Чарлі виходить йому назустріч.

В е д м е д и к Н о а. Доброго дня, дорогий Чарлі!
Ч а р л і. Добридень, великий Ноа. Радий тебе бачити.
В е д м е д и к Н о а (подає праву лапу, ліву ховаючи за спиною). І я дуже радий. Оп-ля! (Лівою лапою дає горшечок меду.) А ось і подарунок! Вітаю тебе, дорогий гномику Чарлі, з твоїм днем народження. Прийми від мене цей горшечок духмяного квіткового меду…
Ч а р л і. Дякую, щиро дякую. Але такий дорогий подарунок… Бім-бом, щасливий ґном…
В е д м е д и к Н о а. Я пам’ятаю, як ти вилікував мені пошкоджену лапу. Вона так боліла… (Облизує лапку.) А ти – вилікував! І я завжди це пам’ятатиму.
Із дерева опускається б і л о ч к а С і н д і.
Б і л о ч к а С і н д і. Привіт, великий Ноа. А тебе, милий Чарлі, вітаю з днем народження. Бажаю тобі бути завжди бути таким добрим, турботливим, співчутливим, яким ти є.
Ч а р л і. Стараюся…
Б і л о ч к а С і н д і. Ось тобі в подарунок кошичок горішків та ягід. Дінь-дзінь! Цмок-цмок! (Цілує Чарлі.)
Ч а р л і. Дякую тобі, чарівна Сінді, і тобі, великий Ноа, за ваші вітання й такі чудові подарунки! Бім-бом, я ґном Чарлі, дуже задоволений… (Прислухається.) О, що це? Ніби хтось співає…
Б і л о ч к а С і н д і. Такий милий голосочок… Дінь-дзінь! Дзінь-дінь!

Чути пісеньку. Співаючи, з а й ч и к Е д д і вистрибує на галявину.

З а й ч и к Е д д і.
Кажуть всі, що я тремчу,
Як листок осики.
То неправда – я росту,
Виросту великим.

Буде зайчик, як ведмідь,
А можливо, більший…
(Побачивши друзів.)
Друзі, ви мені простіть,
Що я пишу вірші.

А сьогодні заспівав,
Бо у лісі свято:
Чарлі наш посеред трав,
І гостей багато!
В е д м е д и к Н о а. Оп-ля! А ось і наш Едді. Привіт, стрибучий друже.
З а й ч и к Е д д і. Привіт усім! Стриб-стриб. (Стає в урочисту позу.) Дорогий Чарлі, вітаю тебе з твоїм святом! Зичу щастя і радості багато. Щоб усі тебе любили та поважали і завжди у всьому тобі допомагали. Хочу тебе ще раз привітати і дуже корисні овочі тобі подарувати. (Вручає.) До речі, ці капусту та моркву я сам виростив. Дякую, що врятував мене під час страшної грози. Я тоді мало не загинув у воді… Пам’ятаєш?
Ч а р л і. Здається, пам’ятаю, а може, й ні. Бім-бом, бім-бом… Ми, добрі ґномики, постійно комусь допомагаємо.
З а й ч и к Е д д і. Невже ти забув, Чарлі?
Ч а р л і. Пам’ятаю, пам’ятаю… Ми, ґноми, справді пам’ятаємо: і добре, і погане...… Дякую тобі, Едді, за хороші слова і такий… вітамінний подарунок.

Усі радісно сміються. З-за кущів вибігає л и с и ч к а Е л і з а б е т.

Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Салют усім! Як приємно бачити вас радісними і щасливими. А найбільше має веселитися Чарлі, бо він сьогодні – іменинник. І ми всі маємо його вітати.
У с і і н ш і (хором). А ми вже привітали!
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Тоді дозвольте і мені, лисичці Елізабет, наймудрішій і найкрасивішій у нашому Лісі казкових див, привітати маленького Чарлі та вручити йому цей красивий букет польових ромашок. А ще смачненький тортик. (Вручає.) Бажаю тобі, наш любий друже, і надалі допомагати лісовим мешканцям, рятувати їх від біди. Я завжди з вдячністю згадую, як ти визволив мене з мисливського капкана. То було так страшно… (Співає.)
Темнішої ночі не бачила я,
Все небо закутали хмари.
Здавалося, щезла стежина моя,
Ще добре, що нюх добрий маю.
Ох, страшно як!
Ах, страшно як!

І раптом… Ой що це? По лапі удар,
Аж скрикнуло серце від болю,
Полилися сльози, як дощ із тих хмар,
Потрапила я у неволю.
Ох, страшно як!
Ах, страшно як!

І, мабуть, загинула б, друзі, тоді,
Зробили б із мене шапчину…
Та ґном не залишив лисичку в біді,
Звільнив і привів у хатину.
Ох, добре як!
Ах, добре як!

Тут рану мою лікував, як умів:
Травичкою, маззю, словами…
І знову ви чуєте, друзі, мій спів,
Радіти я можу із вами.
Ох, добре як!
Ах, добре як!
(Закінчивши співати, говорить.) Чао, я закінчила співати! Ще раз вітаю тебе, Чарлі, і дякую тобі за все.
Ч а р л і. Я теж тобі дякую, люба Елізабет.
З а й ч и к Е д д і. А ось і наш Ріно повзе, мабуть, грибочки він Чарлі несе…
Ї ж а ч о к Р і н о. Привіт, друзі. Пуф-пуф, дайте перевести дух. Нашого іменинника Чарлі я щиро ґратулюю і зараз голочками зроблю йому масаж…
Ч а р л і. Краще не треба…
Ї ж а ч о к Р і н о. Пуф-пуф, ні – то ні. Ось тобі подарунок – найкращі й найсмачніші грибочки, що ростуть у нашому лісі. Зніми їх, будь ласка, з моїх голочок, бо я так натомився, що й повернутися не можу. Ти, Чарлі, наш вірний друг, і ми, мешканці Лісу казкового дива, дуже любимо тебе, пам’ятаємо всі добрі справи, які ти для нас зробив. Хіба можу я забути, як ти допоміг відбудувати зруйновану нірку? Тепер там ще зручніше спати, ніж було раніше. Пуф-пуф.
Ч а р л і. Дякую вам, друзі, за щирі вітання, за вашу доброту та чудові подарунки. А зараз, нумо, святкувати, смачні страви споживати. Це я вже, як зайчик, віршами заговорив… Цікаво-цікаво, бім-бом, що може ґном… Продовжую. До столу я запрошую усіх, нехай лунає наш веселий сміх. Хай в лісі буде радості багато, тож починаймо, друзі, святкувати. (Співає. Другий куплет приспіву виконують усі разом)

Хоч ми – маленькі гномики,
Велике серце в нас,
Щоб лише добрі спомини
Лишались повсякчас.

Приспів:
Подай мені лапку,
І я тобі руку подам,
Поставимо разом
Заслін ворогам.
Ми дружбою сильні,
А ліс – рідний дім –
Плекає нас, різних,
В наметі своїм.

Давайте усміхатися,
Хай радість тут живе,
Мої сестрички й братики,
Все царство лісове.
Приспів.

Картина друга

Та сама галявина. Ґном Чарлі повертається з ранкової прогулянки. Спочатку його не видно, чути тільки пісню, потім він виходить.

Г о л о с Ч а р л і (співає).
Прогулянка зранку –
То ніби зарядка,
Хоча на стежині
Не завжди все гладко.

Он квіточка, бачу,
Зігнула голівку;
До неї озвуся
Бадьоро і дзвінко:

“Чому ти сумуєш?
Прекрасний цей світ,
Тебе обороню
Від всяких я бід”.

Щоб ти дарувала
Красу нам свою
У лісі казковім,
Немов у раю.

Раптом хтось чи щось стрімко падає вниз.

Ч а р л і. Що це? (Підбігши до місця падіння, бачить пташку.) Ой, яка красива пташка! Надзвичайно красива, такої я ще не бачив… Але її крило поранене, з лапки тече кров…
З о л о т и с т а З о р е н а (шепоче). Допоможи мені, благаю тебе…
Ч а р л і (співчутливо). Добре, я зараз… Вже-вже… Потерпи трішки, мила пташино, я перев’яжу тобі крило, прикладу лікувальні трави до лапки… Ось так, так… (Робить усе те.) Бім-бом, вмілий ґном… Але хто ти? Як потрапила у наш Ліс казкового дива, чарівна пташко?
З о л о т и с т а З о р е н а. Мене звуть Золотиста Зорена. Я летіла з одного краю землі до іншого, та дорогою трапилося лихо… Мисливці, побачивши мене, пустили стріли, й одна наздогнала моє крило…
Ч а р л і. Дуже шкода, що все так сталося. Та не хвилюйсь, я, добрий ґном Чарлі, обов’язково тебе вилікую… Бім-бом, справді добрий ґном.
З о л о т и с т а З о р е н а. Дякую, милий Чарлі, за твою доброту і турботу. У тебе дуже добре серце, і хоч на зріст ти невеликий, серце, я впевнена, у тебе надзвичайно багате добром…
Ч а р л і. Зараз, Золотиста Зорено, я принесу тобі чогось поїсти, а потім вкрию тебе листям, і ти солодко заснеш, а сон – то найкращі ліки та здійснення всіх мрій.

Чарлі приносить пташці їсти, вкриває її. Сцена затемнюється. Золотиста Зорена засинає. Звучить її пісня.

Я в сон поринаю і вірю у краще:
Травичка цілюща, і слово, мов ліки…
Спасибі тобі, щирий друже мій Чарлі,
Тебе не забуду віднині довіку.

Приспів:
Ліла-лілу, ліла-лілу,
Знов почуєте пісню мою.
Лілу-ліла, лілу-ліла,
Житиме пісня моя.

Як добре, коли хтось подбає про тебе,
І словом, і ділом тобі допоможе, –
Тепер зможу знову злетіти у небо,
Я вірю, що разом біду переможем.

Приспів.

Лети, моя мріє, звучи, моя пісне,
Над лісом, над лугом, над полем…
І людям, і птахам неси добру звістку,
Проси їм у Бога щасливої долі.

Приспів.

Картина третя

Та сама галявина у лісі влітку. З о л о т и с т а З о р е н а, вже одужавши, пробує літати. З піснею “Прогулянка зранку…” заходить Ч а р л і.

Ч а р л і. Що я бачу, чарівна пташко! Ти вже пробуєш крила для польоту? Я дуже втішений, що ти одужала…
З о л о т и с т а З о р е н а. Так, дорогий Чарлі. Адже ти, мій умілий рятівнику, вже місяць лікуєш мене, і твоя турбота творить дива. Дякую, щиро дякую тобі, Чарлі.
Ч а р л і (тихо). Бім-бом, скромний ґном.
З о л о т и с т а З о р е н а. Що ти кажеш, Чарлі?
Ч а р л і. Я дуже радий, що зміг тобі допомогти. Ми, добрі ґномики, завжди радіємо, коли можемо комусь допомогти…
З о л о т и с т а З о р е н а. Так і має бути… А знаєш, у дивовижній країні вічного літа, що зветься Ґеномія, живуть тролі й такі самі ґномики, як ти…
Ч а р л і (здивовано). Невже?
З о л о т и с т а З о р е н а. Так… Я багато літала і багато бачила. Справді, є така країна – Ґеномія.
Ч а р л і (сумно зітхнувши). Як я хочу побувати там, побачити інших ґномиків. Бо тут на весь ліс – тільки один ґном. Тобто я…
З о л о т и с т а З о ре н а. Значить, ти найкращий ґном Лісу казкового дива… Без сумніву.
Ч а р л і. Жартуєш…
З о л о т и с т а З о р е н а. Не засмучуйся… Повір, ти зможеш там побувати.
Ч а р л і (заперечливо похитав головою). Ні… У мене тут багато друзів… Мені без них буде дуже сумно… Ми одне одному допомагаємо. Я колись чув, як люди говорили, що біда, розділена на двох, – то півбіди. А якщо поділишся з кимось радістю, то вона стане вдвічі більшою. І то – правда. Тут моя домівка, я дуже люблю цей ліс, усіх його мешканців, спів птахів, шелест листя… Люблю у ньому кожне дерево, кожну квітку. А найбільше люблю, коли приходять друзі. Мені з ними добре, затишно на серці. Тут я – вдома, з приємним товариством. Будь-де мені не буде так добре, як у цьому Лісі казкового дива…
З о л о т и с т а З о р е н а. Ще раз прошу тебе, Чарлі: не сумуй. Мені вже час відлітати, а ти залишайся завжди таким самим добрим, лагідним і чуйним, яким ти є. (Пробує літати, і це їй вдається.)
Ч а р л і (вбік). Бім-бом, сумний ґном…
З о л о т и с т а З о р е н а. Вибач, але я не почула…
Ч а р л і (витирає сльози). Ти тільки не забувай мене, Золотиста Зорено. Навідуйся в гості хоч зрідка…
З о л о т и с т а З о р е н а. Чарлі, мені теж хочеться плакати… Завжди, коли прощаєшся з тим, хто зробив для тебе щось добре, хочеться плакати. І важко на серці. А потім, коли зустрінешся знову – радісно. Такий закон життя: зустрічі та прощання, прощання і зустрічі… Я ніколи не забуду свого вмілого рятівника… Повір, Чарлі, ти ще не раз зможеш побачити мене у своєму лісі… А тепер прощавай…
Ч а р л і. Прощавай, чарівна пташко! Прощавай і повертайсь. Я буду тебе чекати. (Махає рукою їй услід.) До побачення, Золотиста Зорено!

Картина четверта

Сцена ще затемнена, падають листки: осінь. Зривається буря, ламає дерева, завдає багато шкоди лісовим мешканцям. Коли відкривається завіса, на тій самій галявині – вирвані з корінням кущі. На місці хатинки Чарлі – руїни. Біля них сидить і плаче ґ н о м и к.

Ч а р л і (розпачливо). Буря все потрощила, наробила в лісі біди. А мені – особливо. Замість моєї такої гарної хатинки – руїни. Де ж я тепер житиму? Як далі бути? Що мене чекає? Адже скоро настане зима, завіє снігом галявину… А куди мені подітися?

Чути голос зайчика, який співає перший куплет: “‘Кажуть всі, що я тремчу…” Співаючи, Е д д і вистрибує на галявину.

З а й ч и к Е д д і. Привіт! Стриб-стриб! Ой, Чарлі, а де твій будиночок?
Ч а р л і. Як бачиш, Едді, – нема. Буря зруйнувала. А сам я не зможу його відбудувати… Хто ж мені допоможе?
З а й ч и к Е д д і. Ой, я згадав! Буря і мені біди завдала… Мушу бігти, поприбирати біля свого житла. Стриб-стриб… (Вибігає.)
Ч а р л і (дивиться вслід). Правду кажуть: зайчик-стрибайчик. І хвіст у нього куций, і пам’ять коротка. Мабуть, забув, як я його під час грози врятував. Але не буду на нього ображатися, сили він також небагато має… (Прислухається.) О, ще хтось іде…

На галявину вибігає лисичка Е л і з а б е т.

Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Салют, Чарлі!
Ч а р л і. Радий тебе бачити, Елізабет…
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Але я не помічаю радості на твоєму обличчі…
Ч а р л і. Та яка може бути радість…
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Невже ти не радієш від того, що бачиш мене – найкрасивішу і наймудрішу в нашому Лісі казкового дива?
Ч а р л і. Радію. Внутрішньо.
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. А чому ж зовнішньо такий скривлений?
Ч а р л і. Та хіба нема чого? Он поглянь… (Показує на руїни.)
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Ой-ой-йой! А це що?
Ч а р л і. А це те, що після бурі залишилося від моєї хатинки. Попереду зима, зі снігом та морозами, а я бездомний… І сили в мене не ті, щоб до холодів відбудувати житло…
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Значить, у нас тут буря була?
Ч а р л і. Ніби ти не знаєш про це…
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. А я оце біжу від кумасі зі сусіднього лісу і думаю, чому стільки гілок на стежці… Кажеш, Чарлі, буря була? Мушу глянути, що біля моєї нори робиться… Чао, Чарлі! (Вибігає.)
Ч а р л і. От і зрозумій, каже Елізабет правду, що не знала про бурю, чи просто не хоче допомогти? Лисиця – вона і є лисиця. Хоч і недобре так думати, але, мабуть, таки крутійка. Довгий хвіст ще не означає довгої пам’яті… Либонь, Елізабет забула про те, як я її з капкана визволив… А може, й справді не знала про бурю… Але мені від того не легше. (Прислухається.) О, знову хтось іде! Так може пробиратися крізь хащі тільки ведмідь…

Виходить ведмедик Н о а.
.
В е д м е д и к Н о а. Доброго дня, Чарлі!
Ч а р л і. Може, комусь він добрий, а мені – ні…
В е д м е д и к Н о а. Оп-ля! Це ж чому?
Ч а р л і. Подивись уважніше, Ноа: де моя хатинка?
В е д м е д и к Н о а. Не бачу…
Ч а р л і. І я не бачу.
В е д м е д и к Н о а. Оп-ля! То в тебе біда?
Ч а р л і. Так воно і є. Буря залишила мене без житла, великий Ноа… Хоч я і маленький ґном, але хочу мати свою хатинку. Тим більше, попереду зима. Самому мені не справитись. А у великого Ноа стільки сили…
В е д м е д и к Н о а. Забув тобі сказати, Чарлі: у мене знову болить лапа…
Ч а р л і. Чи не та, що я вилікував?
В е д м е д и к Н о а. Це ми так думали, що ти вилікував. А вона болить. Ой, як болить! (Смокче лапу.) Крутить. Пече. Шпиґає. Коле… Ой-йо-йой! Я ж не зможу заснути в барлозі на зиму, якщо лапа хвора.
Ч а р л і. З тобою все зрозуміло. А я думав, що ти справді великий Ноа…
В е д м е д и к Н о а (витягується). А хіба маленький?
Ч а р л і. Величина не від зросту залежить… Якщо тебе й справді болить лапа, то візьми он там у дуплі баночку цілющої мазі…
В е д м е д и к Н о а. Спасибі тобі, Чарлі. То я пішов лікувати лапу. Може, й задрімаю трохи в барлозі…
Ч а р л і. Тобі ще ніби рано в зимову сплячку впадати…
В е д м е д и к Н о а. Я ж не сказав, що буду спати. Так, подрімаю трохи, поки лапа заспокоїться. Оп-ля! (Виходить.)

Одночасно виповзає ї ж а ч о к Р і н о і зістрибує з дерева б і л о ч к а С і н д і.

Ї ж а ч о к Р і н о. Пуф-пуф!..
Б і л о ч к а С і н д і (жалібно). Дінь-дзінь!.. Дінь-дінь!
І ж а ч о к Р і н о. Ми все чули…
Б і л о ч к а С і н д і. Ми вже все знаємо, Чарлі…
Ї ж а ч о к Р і н о. Але ми, як і ти, не маємо стільки сили, щоби звести тобі хатинку…
Б і л о ч к а С і н д і. Я можу поділитися з тобою горішками…
Ї ж а ч о к Р і н о. А я – найкращими яблуками… Ось, візьми…
Ч а р л і. Дякую тобі, Сінді. І тобі дякую, Ріно… Але зараз я нічого не хочу їсти. Навпаки: мене туга їсть… (Співає.)
Кажуть, що друзі в біді пізнаються,
Бачу, це правда свята.
Всього, що мав, я раптово позбувся,
А незабаром – зима.

Сам я не зможу нічого зробити,
Жили порву враз хіба…
Як мені бути, де мені жити?
А незабаром – зима.

Друзів, здавалося, маю багато,
Де вони? Були й нема…
Лише руїни лишились із хати,
А незабаром – зима.
Б і л о ч к а С і н д і. Дінь-дзінь! Вибач, Чарлі, але мені пора. Зима й справді не за горами. Цмок-цмок! (Вистрибує.)
Ї ж а ч о к Р і н о. І мені пора. Пуф-пуф! (Виповзає.)

Якийсь час Чарлі сам. Падає жовте листя, звучить сумна музика. Раптом прилітає З о л о т а З о р е н а.

З о л о т и с т а З о р е н а. Привіт, Чарлі… Що трапилося? Чому ти плачеш?
Ч а р л і (здивовано). Ти… Важко повірити… Золотиста Зорено, як ти опинилася знову в нашому лісі?
З о л о т и с т а З о р е н а. Я прилетіла сюди подивитись, як ти живеш… А ще хочу віддячити тобі за твою доброту, співчуття і турботу…
Ч а р л і. Мою хатинку зруйнувала страшна буря, і тепер мені ніде жити… Ночую ось тут, під кущем ожини… Дуже важко без власної домівки… І допомоги вже ні від кого не чекаю.
З о л о т и с т а З о р е н а. А ось я – прилетіла! Хочеш, Чарлі, побувати у чарівній країні Геномії, про яку я тобі розповідала?
Ч а р л і (вагаючись). Не знаю… А ти хіба можеш це влаштувати?..
З о л о т и с т а З о р е н а. Звичайно, я ж обіцяла. А обіцянки треба виконувати, обов’язково виконувати, інакше навіщо їх давати… Ось, візьми дві золотисті пір’їни. Коли захочеш потрапити до Геномії, скажи:
Пір’їнко золота,
Бажання враз здійсни
І у Геномію мене
Далеку віднеси…
А другій пір’їнці накажеш, коли забажаєш, повернути тебе назад, і знову опинишся у своєму Лісі казкового дива…
Ч а р л і. Дякую тобі, Золотиста Зорено, за такий подарунок.
З о л о т и с т а З о р е н а. Що ж… Мені пора. Вирішувати маєш сам. (Відлітає.)
Ч а р л і (зі здивуванням і радістю дивився на подаровані пір’їни). Тепер я зможу побувати у країні вічного літа – Геномії… Бім-бом, мандрівний ґном… Хтозна, можливо, там мені сподобається набагато більше, ніж у цьому лісі… Тим паче тепер, коли я залишився без затишної хатинки і, мабуть, без друзів. У кожного з них – свої клопоти. А своя сорочка, як часто повторюють люди, ближче до тіла. Що поробиш, либонь, такий закон життя. (Співає.)
Казковий лісе, прощавай,
Прощайте, квіти;
Хай буде добре усім вам
Без мене жити.

Мені так сумно на душі
Прощатись з вами,
Оці стежинки лісові,
Пташині гами.

Сумна ця пісенька, сумна,
І серце в тузі…
Така вже доленька моя:
Лишивсь без друзів.

Вони такі, як омела –
Про себе дбають.
А раптом в іншого біда?
Немов не помічають…
От такі-то справи… Що ж, ризикну. Бім-бом, мандрівний ґном. (Уважно дивлячись на пір’їну, проказує.)
Пір’їнко золота,
Бажання враз здійсни
І у Геномію мене
Далеку віднеси…

Картина п’ята

Ч а р л і – на чудовій квітучій галявині, розглядає її. Ззаду до нього підходить дівчинка-гномка. Це – О д д і.

О д д і. Ти хто і що робиш тут, на моїй галявині?
Ч а р л і (злякано і здивовано). Я – Ч-ч-чарлі. А п-п-перепрошую, ти хто?
О д д і. Мене звати Одді. А це – моя галявина… Зрозумів?
Ч а р л і. З-з-зрозумів д-д-дівчинко…
О д д і. Кожного дня я приходжу сюди, на мою галявину, щоби зібрати золоті та срібні крапельки, які утворюються з роси…
Ч а р л і. Навіщо?
О д д і. Щоб принести їх у дар нашому королю. Так чинять усі мешканці країни Ґеномії. Тож якщо ти вже опинився тут, то бери відерце і допомагай мені…
Ч а р л і. Я з радістю тобі допоможу… Хоча, правду кажучи, не розумію, навіщо росі перетворюватись у срібло та золото, а вашому королю збирати ці дорогоцінності.
О д д і (злякано озираючись навколо). Тихо… Не говори нічого такого… Якщо королю донесуть твої слова, він страшно розгнівається і посадить тебе у холодну, темну в’язницю… (Співає.)
Усе, що ми маєм, належить йому,
Ми слуги довічні, у рабстві щасливі,
Бо служим найкращому ми королю,
Хто скаже інакше – відразу загине.

Ми мусим терпіти на нашій землі,
Така наша доля – всміхатись крізь сльози…
Що ґномики можуть зробити малі?
Тому на душі в нас і влітку морози.

Ч а р л і (вражено). Хто ж править у вашій країні?
О д д і. О, це найвеличніший, наймогутніший, найдобріший карлик Клемент.
Ч а р л і (розчаровано). Дивно все це… Я думав, що потрапив у чудесну країну, а можу опинитись у рабстві в якогось карлика… Треба повертатися додому, поки ще не пізно…
О д д і. А звідки ж ти до нас прибув, якщо нічого не знаєш про нашу країну і про її закони та звичаї? І куди хочеш повертатися?
Ч а р л і. Я прилетів здалеку… Моя домівка – Ліс казкового дива… У мене там багато щирих, добрих друзів… Було багато… Правда, недавно над нашим лісом прошуміла страшна буря, яка зруйнувала мою хатинку, але я обов’язково її відбудую. Просто я стільки хорошого чув про Геномію, що вирішив: краще раз побачити, ніж сто разів почути…
О д д і. Ґеномія і справді чудова країна… Ми тут жили мирно і щасливо, поки владу не захопив жорстокий карлик Клемент… Ось тоді все змінилося… Ми, самі того не розуміючи, стали рабами короля Клемента…
Ч а р л і. Чому ж ви не боретеся за своє визволення?
О д д і. Чесно кажучи, боїмося, бо карлик Клемент володіє злими чарами і спілкується з темними силами. Тож мешканці нашої країни підкорилися жорстокому та несправедливому правлінню короля і змирилися з цим… Але щось я заговорилася з тобою, несподіваний гостю, а мені до заходу сонця потрібно зібрати відерце золотих та відерце срібних краплинок…
Ч а р л і. Давай я тобі допоможу. Вдвох це зробити набагато легше і швидше…
О д д і. Що ж, від допомоги не відмовлюся.

Гномики збирають золоті та срібні краплинки. Звучить пісня Одді.

На нього мушу працювати тяжко,
Хоч імені його не назову…
Отак живу, немов у клітці пташка,
Лиш галявину бачу цю одну.

Мені віднині буде веселіше,
Бо ми удвох, тепер я не сама;
А то ставало день у день все гірше,
Надворі літо, а в душі зима…
Ч а р л і. Не треба так сумувати, Одді… Щось придумаємо…
О д д і. Що ти придумаєш… Наші відерця вже повні, тож зачекай мене тут, на галявині, а я віднесу ці відерця в королівський палац і повернуся… (Іде.)
Ч а р л і (чекаючи на Одді). Треба дізнатися, в чому криється сила карлика Клемента… І як можна визволити мешканців Ґеномії від гніту жорстокості короля. (Співає.)
Пахнуть дерева, пахнуть листочки,
Квіти торкаються ніжно до п’ят.
Запахи різні ніздрі лоскочуть,
Та найкращий – волі аромат.

Розгадаєм, вірю, таємницю,
Вічних таємниць таки нема…
Може, прилягти, нехай присниться?
Що ж, таке у казці теж бува…

Прилігши на галявині, Чарлі засинає. На галявину виходять відьми С е н а та
З і л л а; не бачачи гномика, продовжують розмову.

В і д ь м а С е н а. Ти чула, відьмочко Зілло, кого боїться наш король?
В і д ь м а З і л л а. Авжеж, сестрице Сено… Клемент боїться якогось чужоземця, який має прийти у Ґеномію…
В і д ь м а С е н а. Як же він сюди пробереться, коли всюди – охорона?
В і д ь м а З і л л а. Не знаю, сестрице Сено, але відомо, що саме він зможе розгадати таємницю карлика Клемента і знищити його…
Голоси стихають, і Чарлі прокидається.
Ч а р л і. Що це? Сон… Чи я чув усе насправді…
На галявину виходить О д д і.
О д д і. Ось ти де. Я тебе всюди шукаю… А ти просто заснув… Ну ж бо прокидайся, швидко вставай і ходімо у мій будиночок…
Ч а р л і. Я не сплю…
О д д і (іронічно). Авжеж… Тільки ліг трошки відпочити… Добре… Не будемо сперечатися, краще ходімо відпочивати, бо завтра вранці знову треба працювати…
Ч а р л і. Цікаво, все що зі мною трапилося – це лише дивний сон?
О д д і. Як добре, Чарлі, що ти вже прокинувся… Ходімо, ходімо…
Ч а р л і. Я йду за Одді. Вона така сама ґномика, як я – ґном. Значить, усе це сталося насправді…

Картина шоста

Ч а р л і та О д д і знову прийшли на галявину, щоб збирати золоті та срібні крапельки.

Ч а р л і. Скажи, Одді, невже нема жодної магічної сили, яка перемогла б короля Клемента?
О д д і. Не знаю, Чарлі… Колись мені розповідали, що десь у печері гори Оніс є таємний сховок, а у цьому сховку лежить старовинна магічна книга… Хто знайде та розгорне цю книгу, той зустрінеться з добрим чарівником і магом Медоксом… Ось він, казали, знає, як перемогти короля Клемента…
Ч а р л і. А ти знаєш, де ця гора?
О д д і (злякано). Та ти що… Її вдень і вночі охороняють воїни короля Клемента… Дістатися туди майже неможливо…
Ч а р л і. Ти, Одді, сказала: “Майже”… Отже, все-таки є спосіб побувати там?
О д д і. Я знаю потаємний хід. Мені колись старші ґномики показали… Але це дуже важка і виснажлива дорога. Тому добре подумай, чи варто все це робити?
Ч а р л і. У будь-якому випадку нам треба спробувати допомогти мешканцям Ґеномії знову стати вільними, радісним народом…
О д д і. Дивний ти, Чарлі. Замість того, щоб утікати з Геномії, хочеш під страхом смерті залишитися тут і врятувати мешканців цієї країни… А можливо, їм усе подобається, і вони не прагнуть твого порятунку? Ти задумувався над цим?
Ч а р л і. Так, Одді, і продовжую думати. Але вважаю, що у світі нема нічого важливішого за життя, здоров’я та вільний політ думки, слова та вибору дії… Нехай мешканці Геномії спробують смак волі. А якщо їм не сподобається, я впевнений, вони оберуть собі королем іншого жорстокого та підступного карлика… Адже зло, як і добро на світі, ще не перевелося…
О д д і. Що ж, Чарлі, твоя наполегливість мені подобається, тому я з радістю тобі допоможу. Сьогодні можемо вирушити через потаємний хід до гори Оніс… Але маю застерегти тебе: цей шлях дуже важкий та небезпечний… І я, чесно кажучи, боюся…
Ч а р л і. Воно й зрозуміло, адже ти – дівчинка… А я вірю, Одді, що разом ми з тобою подолаємо всі перешкоди… Коли відчуваєш плече друга чи подруги – нічого не страшне. Ходімо!

Ч а р л і та О д д і йдуть через ліс до потаємного ходу.

О д д і (радісно). Ось він… Швидше-швидше, Чарлі…
Ч а р л і. Ой, тут так темно… Бім-бом, сміливий ґном, але засвіти, Одді, свого каганця…

Картина сьома

Ч а р л і та О д д і – у вузькому, темному підземеллі

О д д і. Чим далі – тим темніше…
Ч а р л і. Присвіти, будь ласка, сюди…
О д д і. Мій каганець ось-ось погасне…
Ідучи далі, ґномики побачили перед собою дві маленькі яскраво-рожеві пташки…
О д д і. Ой, дивись, які красиві…
П т а х и-ч у д о в и с ь к а (задоволено співаючи). А ось і наші сніданки прийшли… (Вони на очах почали перетворюватися на величезних могутніх чудовиськ…)
Ч а р л і. Зачекайте! Ви не можете нас просто так з’їсти…
П т а х и-ч у д о в и с ь к а (сміючись). Чому не можемо?.. Можемо… І ми це зараз із задоволенням зробимо…
Ч а р л і (зі сльозами). Жаль… Я думав, що і ґноми, і птахи мають допомагати одні одним… Рятуючи Золотисту Зорену, вірив, що це так, а не інакше, але бачу, що помилився…
П т а х и-ч у д о в и с ь к а (здивовано). То це ти врятував Золотисту Зорену?
Ч а р л і. Так… Її підстрелили мисливці, і я лікував та виходжував цю чарівну пташку…
П т а х и-ч у д о в и с ь к а. Якщо все справді так, то ми не затримуємо тебе… Іди сміливо та впевнено до своєї мети… (Вони зникають так само несподівано, як з’явилися…)

Друзі продовжують свій шлях далі.

Ч а р л і (стомлено). Все… не можу більше… Зараз хоч трішечки відпочинемо, а потім підемо далі…
О д д і. Ні, Чарлі… Ми не можемо зупинятися, нам треба постійно рухатися. Хто засне у цьому підземеллі, той не повернеться назад, а залишиться тут назавжди… Тож мусимо зібрати всі сили і продовжувати йти далі…
Ч а р л і. Добре, Одді, ходімо… Ех, якби я мав такі ноги, як зайчик Едді, то пострибав би… Або такі прудкі лапи, як лисичка Елізабет…

Ідучи підземеллям, друзі раптом побачили такого самого ґномика, як вони…

Г н о м. Здрастуйте… Куди це ви йдете?
О д д і (різко). А тобі що до того? Йдемо туди, куди ноги несуть…
Ч а р л і (ввічливо). Пробач моїй подружці. Ми шукаємо таємничий сховок, де лежить магічна книга, щоб розгорнути її і зустрітися з чарівником Медоксом. Можливо, він допоможе нам визволити Ґеномію від злого карлика Клемента…
Г н о м. Що ж, мета благородна. Та я не можу пропустити вас далі. Так велить закон… Хіба що …
Ч а р л і. Що?..
Гн о м. Твоя подруга залишиться біля мене…
Ч а р л і (з розпачем): Але це неможливо! Я не залишу Одді…
О д д і. Чарлі, я залишусь… А ти йди далі… Вірю, що ти допоможеш Геномії знову стати вільною і щасливою країною…
Ч а р л і. І я вірю! (Співає.)
Дорога далека, і ноги болять,
І плечі згинаються нижче…
Позаду лишилося миль, може, п’ять,
І вже до мети таки ближче.

Попереду – воля, я вірю у це;
Знаходить лиш той, хто шукає…
Якби то у лісі – було б деревце,
А тут – підземелля безкрає.

Та мушу дійти, ключ до волі знайти,
Країні усій це потрібно…
Хай волі спаде благодать з висоти,
Дорожча за золото й срібло.

Услід за Чарлі біжить О д д і й наздоганяє друга.

О д д і. Чарлі!
Ч а р л і. Одді!
О д д і. Чарлі, отой ґном відпустив мене! Подумав і сказав, що воля країни заслуговує того, щоб порушити закон.
Ч а р л і. От і добре.
О д д і. І мені добре поруч із тобою.
Ч а р л і (побачивши в стіні маленькі дверцята). Мабуть, це і є таємний сховок. (Відчинивши дверцята, він побачив старовинну магічну книгу. Коли розгорнув її, перед ним з’явився дивний старець.)
Ч а р і в н и к М е д о к с (невдоволено). Хто ви такі? Чого вам треба? Як ви насмілився потурбувати мене?
Ч а р л і. Пробачте, о величний Медоксе… Ми прийшли до вас у справі… Хочемо, щоби мешканці Геномії знову стали вільним і щасливим народом… Я знаю, що ви добрий чарівник і великий маг, тож зможете нам допомогти…
Ч а р і в н и к М е до к с. Так, я знаю і можу все. Але навіщо це тобі, Чарлі? Адже твоя рідна домівка далеко звідси, отже, доля Геномії не має тебе турбувати…
Ч а р л і. Можливо, й не має. Та я не зможу спокійно спостерігати за несправедливістю та жорстокістю, яка полонила цю країну…
О д д і. Так, він не може спокійно спостерігати.
Ч а р л і. І якщо, о величний Медоксе, ви не хочете нам допомогти, то просто скажіть про це, але не переконуйте залишити все, як є, тобто змиритись і не втручатися в долю Геномії…
Ч а р і в н и к М е д о к с. Бачу, ти відважний, хоч і малий. Що ж… Я допоможу вам подолати злого короля Клемента… Для цього потрібно вирушати далі… Пройшовши підземеллям десять миль, ви зустрінете розбійників. Віддайте їм те, що вони скажуть. Далі зустрінете двох старців, які будуть вказувати вам хибний шлях. Ви їх не слухайте, а йдіть далі… Потім зустрінетесь зі страшним Драконом. Якщо ви сподобаєтеся йому, він відкриє вам таємницю короля Клемента, якщо ж ні – живим ви вже не повернетеся…
Ч а р л і. Хай буде, як буде! Я таки спробую дізнатися цю таємницю, незважаючи на небезпеку…
О д д і. І я спробую.
Ч а р л і. Щиро дякуємо вам, о величний Медоксе, за допомогу…

Чарлі та Одді йдуть далі й натрапляють на розбійників, про яких говорив Медокс.

П е р ш и й Р о з б і й н и к. Ану віддавайте все те, що маєте!..
О д д і. У мене нема нічого, крім каганця, що освітлює нам шлях…
Ч а р л і. А в мене ще є пір’їнка, яку подарувала Золотиста Зорена…
Д р у г и й Р о з б і й н и к (до Одді). Ти каганець можеш залишити собі. ( До Чарлі.) А ти пір’їну віддай.

Чарлі віддає йому пір’їну.

П е р ш и й Р о з б і й н и к. А тепер ідіть звідси, ви нам більше не потрібні.

Розбійники зникають. Чарлі та Одді продовжують свій шлях і через мить натрапляють на дивних старців, які наперебій вказують їм, куди потрібно йти. Кожен – у протилежний бік.

П е р ш и й с т а р е ц ь. Треба йти туди.
Д р у г и й с т а р е ц ь. Ні, ось правильний шлях.
П е р ш и й с т а р е ц ь. Ні, туди.
Д р у г и й с т а р е ц ь. Ні, туди.
Ч а р л і. Ех, нема на вас великого Ноа…
П е р ш и й с т а р е ц ь. Якого Ноа?
Ч а р л і. Ведмедика. Він упав би на одного, потім на другого – і від вас тільки мокрі плями залишилися б.
Д р у г и й с т а р е ц ь. Ах ти!
П е р ш и й с т а р е ц ь (теж погрожує). Ми тобі!

Махнувши на них рукою, Чарлі та Одді стомлено йдуть далі. Дедалі сильніше відчувають хвилі гарячого повітря…

Ч а р л і. Тепло, гаряче, ще гарячіше… Навіть пече…
О д д і. Я залишуся тут. Мені страшно.
Ч а р л і. Добре, заховайся тут, ти ж – дівчинка. Тобто, маєш право боятись. А я піду. Мабуть, уже недалеко цей страшний дракон… (Іде далі, підходить до Дракона, з пащі якого вилітає вогонь.) Мир тобі, могутній Драконе… Я прийшов поговорити з тобою…
Д р а к о н (сміючись). Ха-ха-ха!.. А не боїшся, що зараз від тебе залишиться тільки попіл?
Ч а р л і. Чому ж не боюся… Боюся… Бім-бом, боїться ґном… Але, мабуть, трошки відваги є, бо інакше я би не прийшов сюди… Бім-бом, сміливий ґном…
Д р а к о н. Цікавий ти малий… (Співає.)
Я над драконами Дракон,
І що мені якийсь закон,
Тим більше – цей маленький ґном;
У мене – вогнений шолом,
Щезай від мене ти бочком,
А можеш, ґноме, ти бігом
Втікай подалі напролом.
Як сил не маєш, то повзком,
Бо налечу, немов циклон,
Вогню у мене ешелон,
І то реальність, а не сон, –
Це кажу я, страшний Дракон!
Ч а р л і. Ні.
Д р а к о н. Що – ні?
Ч а р л і. Ти – не страшний Дракон. Ти – мудрий Дракон.
Д р а к о н. Ха-ха, хе-хе… А ти як знаєш?
Ч а р л і. У тебе – велика голова. А якщо голова велика – то й мозку багато. А якщо мозку багато – то й мудрості багато.
Д р а к о н. Хе-хе, ха-ха… Так мені ще ніхто не казав. А знаєш, твої слова мені сподобались. Я став спокійнішим. Бо ж не можна бути мудрим і неспокійним… А тепер кажи, навіщо ти прийшов сюди…
Ч а р л і. Хочу дізнатися, як визволити Ґеномію від злого карлика Клемента…
Д р а к о н (іронічно). А не забагато ти бажаєш, ґномику? (Грізно кричить.) Все! Досить! Поговорили…
Ч а р л і. Ти знову хочеш злитись. А той, хто злиться, втрачає мудрість.
Д р а к о н. Гаразд, я скажу спокійно: втікай звідси мерщій, якщо не хочеш навіки піти у країну мертвих…
Ч а р л і (спокійно стоїть, дивлячись без страху на грізного Дракона). Я не піду, поки не отримаю відповіді на своє запитання.
Д р а к о н. А ти не отримаєш, поки я не отримаю. Ха-ха-ха!
Ч а р л і. Я нічого не розумію…
Д р а к о н. Зараз зрозумієш… Я не скажу тобі нічого, поки не відгадаєш три загадки… Ось тоді подумаю…
Ч а р л і (впевнено). Добре… Кажи свої загадки…
Д р а к о н. Отже, дай мені відповідь: Що на світі найцінніше? У якій домівці живе зло? Яку фортецю неможливо завоювати ні могутністю, ні утиском, ні жорстокістю?..
Ч а р л і (подумавши). Я готовий відповісти… Можливо, мої відповіді неправильні, але все-таки… Найцінніше на світі – це життя, кожен за нього готовий віддати все, хоча воно не купується і не продається… Зло поселяється у тих серцях, у яких більше нема місця для доброти… І третя відповідь: Тільки фортецю любові неможливо завоювати ні могутністю, ні утисками, ні жорстокістю… Це безцінний дар кожного, і кожен сам дарує її, кому забажає…
Д р а к о н. Що ж, ти відповів правильно на всі запитання. Але звідки ти знав відповіді?
Ч а р л і. Це – не важко.
Д р а к о н. А все-таки?
Ч а р л і. Треба читати багато книжок і вміти спостерігати за життям.
Д р а к о н. Хе-хе. Правду кажеш. Ти гідний того, щоб продовжити свій шлях, тому я тебе відпускаю… Чому не йдеш?
Ч а р л і. Бо ти не відповів на моє запитання.
Д р а к о н. Що ж, гаразд… Твої наполегливість, стійкість та мужність дуже сподобалися мені, тож відкрию тобі таємницю карлика Клемента. Ось за цими дверима ти знайдеш скриньку, в якій лежать сім діамантових прикрас. Якщо відгадаєш, яка саме прикраса є безцінною для Клемента, він утратить магічну силу і щезне з Ґеномії назавжди, якщо ж ні – ти перетворишся на маленьке залізне деревце, яке щомісяця даруватиме Клементові свої залізні плоди… Уяви: замість тебе, живого ґномика, – залізне деревце. А на ньому – також залізні плоди.
Ч а р л і. Дінь-дзінь, як каже білочка Сінді.
Д р а к о н. Не зрозумів: яка Сінді?
Ч а р л і. Я кажу, що плоди на тому дереві дзвонитимуть: дінь-дзінь. Дзінь-бом… Але хай буде, що буде! Я таки піду…
Відчинивши дверцята маленької кімнати і підійшовши до чарівної скриньки, Чарлі вагається.
Ч а р л і. Що сказала б у такій ситуації білочка Сінді? Або хитра лисиця Елізабет?.. Мушу сам вирішувати…
Врешті-решт відімкнувши скриньку, Чарлі побачив діамантові прикраси.
Ч а р л і (виймає і дивиться). Ось чудовий перстень, корона, всипана, неначе піском, великими діамантами; красива діадема; дивний медальйон, на якому діамантами викладений герб країни Ґеномії, сережки, котрі виблискують від діамантів, наче зорі; дивовижна брошка, на якій діаманти поєднані з рубінами, і красивий браслет, де діаманти сплетені у чарівні квіти… (Розгублено.) Кожна з цих прикрас може бути улюбленою для карлика Клемента… Але потрібно вибрати тільки одну… Яка ж із них? Треба хоч на мить уявити, що я – король Клемент. Ой, що це? Моя рука мимоволі тягнеться до дивного медальйона, на якому виблискує діамантами герб країни Ґеномії. (Захоплено кричить.) Все, я знайшов потрібну прикрасу!
Ч а р і в н и к М е д о к с (з’явившись раптом у кімнаті й усміхаючись). Ну ось, Чарлі, ти і домігся свого. (Співає.)

Був сміливим ти, Чарлі, в путі,
Хоч в дорозі траплялося різне,
Переміг всякі чари лихі,
Перепони здолав таки грізні.
Перепони здолав таки грізні.

Призабув, що натомлений ти,
Що болять тебе змучені ноги…
Хто уперто іде до мети, –
Неодмінно осилить дорогу,
Неодмінно осилить дорогу.
Ч а р л і. Мудрий Медоксе, скажи, будь ласка, а де Дракон?
Ч а р і в н и к М е д о к с. Дракон охороняв дорогу до чарівної скрині, а тепер, коли карлик Клемент втратив магічну силу, охоронятиме мир та спокій Ґеномії. Навіть Дракони не хочуть служити колишнім королям…
Ч а р л і. Але там, у підземеллі перед Драконом, залишилась Одді… Вона – мій друг. Як мені її знайти? Я обов’язково маю розшукати її!
Ч а р і в н и к М е д о к с. Не хвилюйся, Чарлі. Одді чекає тебе на квітучій галявині. Зараз ми разом миттю опинимося там…

Картина восьма

На галявині Ч а р л і, О д д і та М е д о к с.

О д д і (радісно). Чарлі, яка я щаслива, що бачу тебе!..
Ч а р л і. Я теж, Одді… Я теж…
Ч а р і в н и к М е д о к с. Що ж, відважні ґномики, ви досягли своєї мети, звільнивши Ґеномію від злих чар, хитрих задумів, підлих бажань. Тепер Ґеномія – знову вільна і незалежна країна. На пам’ять про ваші пригоди хай у вас залишиться цей чарівний медальйон із гербом країни, яку ви так мужньо захищали. А мені пора повертатися… Прощавайте, сміливі ґноми-правдолюби… Ой, забув… (Стукнувши себе по чолі, Медокс, підходить до Чарлі й простягає йому пір’їну, що подарувала Золотиста Зорена.) Ось, візьми… Вона належить тобі, ти її заслужив… (Мовивши це, щезає, а Чарлі сумно дивиться на пір’їну.)
О д д і. Чарлі, скажи чесно: ти хочеш повернутися додому?
Ч а р л і. Так, Одді… Хоч як добре може бути мені у вільній Геномії, я переконався, що душа моя назавжди залишиться у моєму рідному лісі… Там – усе, що я так люблю, за чим сумую і без чого не уявляю свого життя… Пробач мені, Одді, але мушу повертатися. Повір, я ніколи тебе не забуду… І ти іноді згадуй мене… (Співає.)
Джерела є на світі різні, знаю,
В їх оченята хто не заглядав.
Схиляються над ними сумно трави,
Бо плине час, немов стрімка вода.

Приспів:
І не важливо, де живеш: у місті,
Домівка – ліс чи чарівне село;
Нехай сніги, чи дощ, чи вітер свище,
До себе кличе рідне джерело.

Ще є джерела і у наших душах,
Джерела щастя, віри та добра,
А без Вітчизни наші душі тужать,
Для них Вітчизна – то жива вода.

Приспів.
Тож бережімо ті і ті джерела,
Дивімся в очі чесно повсякчас,
Вклоняймось низько сонцю та джерелам,
Щоб дух Вітчизни в душах не погас.

Приспів.

О д д і. Ні, Чарлі, не відлітай сам, зачекай… Я не хочу залишатись у Ґеномії без тебе, хоча вона вже вільна… Якщо можна, то полечу з тобою… Ми разом відбудуємо твою хатинку і дружно заживемо у Лісі казкового дива…
Ч а р л і. Спасибі тобі, Одді… Повір, я дуже щасливий… А зараз спробуємо полетіти. (Радісно проказує.)
Пір’їнко золота,
Бажання ти здійсни
І із Геномії ти нас
Швиденько віднеси
У рідний куточок,
Казковий лісочок.

Картина дев’ята

Галявина у Лісі казкового дива. На ній – Ч а р л і та О д д і, білочка С і н д і.

Ч а р л і (весело). Ось Одді, це мій рідний лісочок. Як мені тут хороше!
О д д і (оглядає галявину). Тут справді дуже симпатично…
Б і л о ч к а С і н д і. Дінь-дзінь! Хто повернувся! Яка радість! Ой, вас аж двоє… Чарлі, хто це з тобою?
Ч а р л і. Це – моя подруга. Як бачиш, вона – ґномка. Бім-бом, не один ґном. А звати її Одді.
Б і л о ч к а С і н д і (здивовано). Одді?
О д д і (підходить). Саме так. (Кланяється) Одді.
Б і л о ч к а С і н д і. Дуже приємно. Чарлі, а як ви познайомилися?
Ч а р л і. О, це окрема історія. Правда, Одді?
О д д і. Правда, Чарлі. Дещо я можу розповісти піснею… (Співає.)
Коли візьме у кліщі туга,
А чи нещастя обпече, –
Згадай у мить таку про друга
І на його схились плече.

Приспів (співають Одді й Чарлі):

Дружба – то більше, ніж золота міх;
Дружба – найкращий дарунок для всіх;
Дружба – то квіти з нев’янучим цвітом;
Дружбою сильне живе все на світі.

Пройшли пригод велику школу,
Теплом зігріті спільним рук…
Удвох ми сильні як ніколи,
Щаслива я, щасливий друг.

Б і л о ч к а С і н д і. Зараз я всіх повідомлю, що в нашому Лісі казкових див є і ґном, і ґномка.
З а й ч и к Е д д і (вибігає на галявину). Стриб-стриб… А ми вже почули вашу пісню.
Біля Чарлі, Одді та білочки Сінді збираються л и с и ч к а Е л і з а б е т, з а й ч и к Е д д і, в е д м е д и к Н о а; останім приповзає ї ж а ч о к Р і н о.

Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Як добре, що ти повернувся, Чарлі! Ми дуже сумували за тобою… Слово честі, сумували. Я навіть своїй кумі розповідала, як без тебе сумно…
В е д м е д и к Н о а. Ти для нас дуже рідний і близький, Чарлі… Жаль тільки, що ми це зрозуміли, коли ти зник із нашого лісу… Так несподівано…
Ї ж а ч о к Р і н о. Пуф-пуф, у нашому лісі знову ґномика дух…
З а й ч и к Е д д і. Стриб-стриб, зліва ґном – справа гриб; справа ґномка – зліва гриб. Стриб-стриб… Ми вірили, що ти, Чарлі, обов’язково повернешся. І не лише вірили, а й приємний сюрприз тобі приготували: хатинку нову побудували… Працювали всі разом удень і вночі, кожен робив, що міг… Мене й досі ноги болять. І спину не можу випрямити… Ведмедику, знімай покривало.
В е д м е д и к Н о а. Ось, Чарлі, подивися…
Ч а р л і. Дякую вам за все… Ви не уявляєте, як я вас усіх люблю… І як сумував за вами… До речі, познайомтеся: це – моя подруга, її звуть Одді…
Б і л о ч к а С і н д і. А я її вже знаю!

Усі знайомляться. О д д і повторює кожному: “Одді”.

Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Салют, Одді! Ти така схожа на Чарлі…
О д д і. Друзі завжди мають бути чимось схожі одне на одного…
Ч а р л і. Знаєте що? А давайте влаштуємо велике свято новосілля! Порадіємо спільно, що доля знову звела нас. А ми з Одді розповімо вам про наші пригоди у Ґеномії.
О д д і. Ти переконався, Чарлі, що справжня дружба пізнається не тільки у радості, а й у біді. І я дуже рада, що ми з тобою змогли пройти крізь усі перешкоди й залишитися вірними нашій дружбі.
Ч а р л і. Ми з Одді витримали всі випробування тому, що твердо вірили: можемо зробити навіть неможливе. А ще ми розуміли, що щасливими є лише ті, хто вільний у своїй думці, у своєму слові, у своїх діях. Тому з такою наполегливістю, стійкістю та мужністю боролися за визволення Ґеномії. Чітко усвідомлювали: якщо доведеться, то для щастя маленького, але волелюбного ґеномійського народу пожертвуємо навіть найдорожчим…
О д д і. Ми переконалися, що найвищу ціну мають життя і свобода. Тому завжди варто захищати свою думку, радіти життю, мов найдорожчому скарбу і боротися за свободу, що необхідна всім, як повітря.
Ч а р л і. А ще ми з Одді зрозуміли, що перемога не завжди на боці сильних і могутніх. Її можуть здобути і маленькі, здавалося б, беззахисні ґноми, якщо мають велике бажання перемогти у важкій битві між добром та злом, правдою та брехнею, любов’ю і байдужістю… А тепер я дуже радію, що не розчарувався в своїх старих друзях, тішуся, що знову маю хатинку і зможу в ній перезимувати. Вона навіть краща, як була стара.
Л и с и ч к а Е л і з а б е т. Набагато краща, Чарлі. Хто-хто, а я на красі розуміюся…
О д д і. Я не знаю, яка була стара, а ця мені подобається.
Ч а р л і. Ти також можеш жити у цій хатинці…
О д д і. Дякую тобі за це, Чарлі. І дякую всім тим, хто допоміг моєму другові Чарлі.
Б і л о ч к а С і н д і. Дінь-дзінь, дінь-дзінь, нині добре нам усім!
В е д м е д и к Н о а. Оп-ля! Не страшна тепер зима, я в барлозі, ти у домі – всі ми будемо здорові.
З а й ч и к Е д д і. Ви чуєте – і білочка, і ведмідь заговорили віршами!
В е д м е д и к Н о а. А ти, Едді, думав, що тільки твоєму мозкові це під силу? Коли зробиш щось добре, душа прагне не тільки говорити віршами, а й співати.
Ч а р л і. То співаймо, друзі!
Усі разом співають.
Знову з кленом ніжно поговорим,
Із берізкою пошепчемось вночі…
Добре розуміти листя мову,
Таємниці знати лісові.
Приспів:
Всі пам’ятаймо, як святу молитву,
І в молоді, і в зрілії літа,
Що лиш добро спроможне нас зцілити,
Що світ врятує тільки доброта!

Тихо-тихо в травах ми задзвоним, –
Мелодійно хай озветься диво-мить,
На галявині зеленім лоні
Сяде сонечко перепочить.
Приспів.
Подаруєм усмішки щасливі,
Будем сильні дружбою усі завжди,
Доброю ми зробим кожну днину,
Хай щодня добро в серцях звучить!
Приспів.