Іванко,
Святий Миколай,
Свята Софія,
Віра, Надія, Любов – доньки Св. Софії,
Ангел,
Князь Темрява,
Шуліка, Чудовисько – слуги Кн. Темряви,
Розповідачка і Розповідач.

З’являються Розповідачка і Розповідач

Р о з п о в і д а ч к а. Було це давним-давно.
Р о з п о в і д а ч. Із вуст в уста передавалася ця історія.
Р о з п о в і д а ч к а. І дійшла до нашого часу.
Р о з п о в і д а ч. Було собі невеличке місто (на задньому плані з’являються будинки, церква).
Р о з п о в і д а ч к а. І було у тому місті все до ладу.
Р о з п о в і д а ч. Люди один одного любили, поважали і Бога славили.
Р о з п о в і д а ч к а. І жив там хлопчик Іванко.
Р о з п о в і д а ч. Гарний і слухняний .
Р о з п о в і д а ч к а. Напевно, через це до нього вирішив завітати сам святий Миколай.

Іванко спить. В кімнату заходить святий Миколай. Підходить до ліжка і кладе під подушку книгу. Раптом Іванко просинається.

І в а н к о. Дідусь!
М и к о л а й. Не лякайся, Іванку, я – Миколай. Мене ще називають – святий Миколай…
І в а н к о. Святий Миколай!?
М и к о л а й. Я приніс тобі у подарунок наймудрішу в світі книгу.
І в а н к о. Дякую, святий Миколаю.
М и к о л а й. Не забувай її читати, Іванку! (Св. Миколай тихенько виходить із кімнати. Іванко дістає з-під подушки книгу. Розглядає).
І в а н к о. Біблія… Так це не сон!… До мене справді приходив сам святий Миколай! (Відкриває книгу.) Це – найкращій подарунок!..

Р о з п о в і д а ч к а. І було би все добре…
Р о з п о в і д а ч. Та одного разу у місті з’явився Оповісник.
Р о з п о в і д а ч к а. Не знали городяни, що під виглядом Оповісника до них прийшов хитрий і жорстокий Князь Темрява.

( На майдан виходить Оповісник у довгому червоному плащі і капелюсі.)

О п о в і с н и к. Увага! Городяни, всім слухати наказ вашого повелителя. Настав час уславити наше місто. Збудуймо вежу таку височенну, щоб дістатися неба!

( Городяни збираються в центрі міста і починають будувати вежу. Вона росте й росте, і ось її вершина наближається до хмар. Під хмарами кружляє Шуліка.)

О п о в і с н и к. Не бійтеся… будуйте вище! Це вам не вавилонська вежа: наша не розвалиться!

( Люди продовжують будувати. Раптом вежа починає хилитись і падає, руйнуючи будинки, церкву. Люди розбігаються. Місто завмирає.)

О п о в і с н и к. Люди, городяни… агов! (Тиша.) Люди, де ви є? (Тиша.) Люди… агов! (Далі сам до себе.) Мовчать… Притихли… Озлобились – от і добре. Це те, що мені потрібно. ( Єхидно сміється і залишає майдан. Через деякий час Оповісник повертається на майдан.)
О п о в і с н и к (сам до себе). А чи дійсно народ потрапив у моє болото Зневіри, Безнадії та Нелюбові? Треба якось перевірити! Ага…(далі до міста) Увага! Городяни! Виходьте на майдан всі, хто має віру! (Тиша. Збоку з'являється Іванко)
І в а н к о. Я маю віру!
О п о в і с н и к (не звертаючи уваги на Іванка). Люди, виходьте на майдан всі, хто має надію! (Тиша. Іванко робить крок вперед.)
І в а н к о. Я маю надію!
О п о в і с н и к (не звертаючи уваги). Люди, виходьте на майдан всі, хто має в серці любов! (Тиша. Іванко ще робить крок вперед.)
І в а н к о. Я маю в серці любов!
О п о в і с н и к (помічає Іванка). Ти ще малий. Геть додому!

2

Небо. Свята Софія у білому вбранні в оточенні дочок Віри, Надії та Любові, які вбрані відповідно в синю, зелену та рожеву сукні. Софія розчісує по черзі доньок. Заходить Святий Миколай.

С о ф і я. Чом такий засмучений, святий Миколаю?
М и к о л а й. Ой, свята Софіє, маю турботу…
С о ф і я. Що сталося?
М и к о л а й. Отримав звістку… Дуже люди потерпають на Землі.
Софія. А де ж саме?
М и к о л а й. Як не дивно, у тому містечку, яке я найбільш полюбив!
С о ф і я. Так…
М и к о л а й. Уявляєш, саме там люди потрапили у болото Зневіри, Безнадії та Нелюбові!
С о ф і я. Отакої! А чия ж це робота?
М и к о л а й. Звісно – князя Темряви. Це він спокусив людей на гріх!
С о ф і я. Треба щось робити!
В і р а. Мамо, а може я із сестрами станемо у пригоді?!
М и к о л а й. Справді, Софіє, вони мають такі славні чесноти!...
С о ф і я. Так, Миколаю, їхні віра, надія і любов мають величезну силу…
М и к о л а й. Я чув: досить їм поспілкуватися з людьми, ті стають зовсім іншими…
С о ф і я. Дівчата, а ви всі згідні на подорож до міста?
Д і в ч а т а (разом). Так, мамо, ми з радістю будемо допомагати людям!
С о ф і я. Миколаю, а як їм краще дістатись до Землі?
М и к о л а й. Я подбаю, щоб до Землі вони летіли голубками, а там перетворяться на дівчат. Коли зроблять свою справу, знову голубками повернуться на Небо.
С о ф і я. А чи так можливо?
М и к о л а й. Можливо, не дарма ж мене називають чудотворцем.

3

Внутрішній вигляд приміщення. Вікно. Князь Темрява у чорному одязі, з києм в руці, сидить у кріслі. На спинці іншого крісла висить червоний плащ оповісника і лежить капелюх. Біля стіни стоїть скриня. На стіні висить холодна зброя.

Т е м р я в а. Агов, Шуліко! Заходь! (заходить Шуліка, можливо залітає)
Ш у л і к а. Добрий день, ваша темна величносте!
Т е м р я в а. Для кого добрий, а для кого й ні. Чув, що у світі робиться?
Ш у л і к а. Ні, не чув. А що сталося?
Т е м р я в а. Що-що… Послали Небеса на землю три голубки…
Ш у л і к а. Голубки… ну, то й що?
Т е м р я в а. Та це ж не прості голубки! Тільки вони почнуть спілкуватись з людьми, до них буде повертатися віра, надія та любов, і вся моя робота – нанівець. А хіба ж мені просто було підбурити людей будувати вежу!
Ш у л і к а. Ой, не просто… А пам’ятаєте, як ви їм казали: це ж вам не вавилонська вежа, наша не розвалиться…
Т е м р я в а. Ха-ха. Саме так і було … Слухай мене уважно (понижує голос), голубок треба негайно, поки ще не дістались землі, схопити і посадити до моєї темниці.
Ш у л і к а. Зрозуміло, зроблю, як наказуєте.
Т е м р я в а. Поквапся!
Ш у л і к а. Вже лечу! (Шуліка зникає за дверима.)
Т е м р я в а (підходить до вікна). Он вони – летять, летять голубки. Де ж Шуліка? От ледацюга, поки крила розправить – вони вже будуть на землі!
4

На фоні неба – вершина чорної гори, на якій стоїть висока темна вежа. Із-за білої хмаринки з’являються три голубки. В цю ж мить із-за темної вежі вилітає Шуліка. Ховаючись то за одною хмаринкою, то за іншою, він наближається до голубок. Але голубки помічають Шуліку і стрімко летять вниз до землі. Сховавшись під кроною дуба, голубки торкаються землі й обертаються на дівчат, одягнених у синю, зелену та рожеву сукні. Шуліка кружляє над дубом, а потім летить у напрямку темної вежі.
5

Князь Темрява стоїть біля відчиненого вікна. Раптом залітає Шуліка.

Т е м р я в а (здивовано). Що, вже повернувся?
Ш у л і к а (тремтячим голосом). Так, ваша темна величносте ( важко дихає).
Т е м р я в а. Ну, де вони?
Ш у л і к а. Я за ними стежив аж до самої землі…
Т е м р я в а (перебиває, підвищує голос). Де голубки, питаю, де вони зараз?
Ш у л і к а. Я стежив за ними і хотів уже їх схопити, та вони, торкнувшись землі, обернулись на людей…
Т е м р я в а. Ворона ти, а не Шуліка!
Ш у л і к а. Так-так, ворона…
Т е м р я в а. Допустив їх до землі! Ех, нікому і нічого не можна довірити!
Ш у л і к а. Так-так, нікому…
Т е м р я в а. За все треба братись самому. Ось побачиш, ще сонце не встигне заховатись за обрій, а вони вже будуть сидіти в моїй темній вежі.
Ш у л і к а. Так-так, будуть сидіти…
( Князь Темрява відкриває скриню, дістає звідти військовий одяг. Одягається. Примірює то один, то інший шоломи, нарешті залишається в одному з них. Зі стіни знімає меч та спис).

Т е м р я в а. Як тобі, Шуліко, мій новий вигляд, чи схожий я на воїна-охоронця?
Ш у л і к а. О, дійсно, тепер ніхто не здогадається, хто ви насправді… якщо я не підкажу! А кого ви збираєтесь охороняти, ваша темна величносте?
Т е м р я в а. Не кого, а що, телепню! Шлях до міста буду охороняти!
Ш у л і к а. Оце то ідея! Не здамо дівчатам міста!
Т е м р я в а. Ходімо, кривляко, до потаємної кімнати – треба обговорити деталі подальших дій (Темрява відкриває потаємні двері у стіні і зникає разом з Шулікою).
6

Дорога. Вздовж неї дерева, кущі. За стовбуром тополі ховається Шуліка, час від часу визирає із-за нього.

Ш у л і к а. Вони повинні скоро тут бути. Та ось, ось вони, голубки, з’явились нарешті. Далеченько, правда, але це вони, я не можу помилятись.
(З’являються дівчата: в синій сукні – Віра, в зеленій – Надія, а в рожевій – Любов. )
В і р а (пильно дивиться на небо). Вчасно ми тоді помітили Шуліку й обернулись на людей.
Н а д і я. Так-так, дуже вчасно, а то би він нас роздер.
Л ю б о в. А все таки добре бути людьми – спілкуватись, танцювати! Дивіться, як я легко кружляю! А ще й співати! Як це добре!
Н а д і я. А дійсно, голубки мої, давайте заспіваємо нашу пісеньку! (Дівчата співають).
В і р а. Привіт вам від хмаринки!
Н а д і я. Привіт вам від травички!
Л ю б о в. І – від ранкової зорі!
(Р а з о м) Ми рідні три сестрички, ми рідни три сестрички,
Народжені в добрі.
Приспів:
Віра, надія, любов –
В кожному нашому дні!
Віра, надія, любов
Так необхідні мені!
Віра, надія, любов –
В радості і в журбі!
Віра, надія, любов
Так необхідні тобі!

В і р а. Я ніби клаптик неба!
Н а д і я. Я ніби клаптик лугу!
Л ю б о в. А я немовби сонця схід!
(Р а з о м ) Ми геть женемо тугу, ми геть женемо тугу,
Бо любим Божий світ!
Приспів.
В і р а. Голубки, не забудьмо про наше завдання. Он бачите місто, гайда туди. Нам треба спілкуватися з людьми і до них будуть повертатись віра, надія та любов.
Ш у л і к а ( сам до себе). Поспілкуєтесь ви у мене!

7

Князь Темрява у своєму новому вигляді на узбіччі дороги розтягує намет. Біля нього розміщує два пеньки: один ніби стіл, а – другий ніби стілець. Потім встановлює стовпа, до якого прикріплює дощечку з написом «Рух у місто заборонено!». З’являється Шуліка.

Т е м р я в а. Ну, що чути?
Ш у л і к а. Усе правильно розраховано, вони йдуть цією дорогою! (підходить до стовпа, читає) Рух у місто заборонено... Оце правильно! Заборонено та й годі.
Т е м р я в а. Зникни... поквапся, обійдусь без тебе.
Ш у л і к а. Я заховаюсь тут, за наметом.
Т е м р я в а. Та ховайся де хочеш, тільки зникни!
( Чути кроки, веселий гомін, з’являються дівчата)
В і р а, Н а д і я, Л ю б о в (разом). Добрий день.
Т е м р я в а. Доброго дня, дівчата.
В і р а. А скажіть-но, це – шлях у місто?
Т е м р я в а. У місто, у місто, але читайте, що написано і повертайтеся назад!
В і р а (дивиться на стовп). А що сталося, чому у місто не можна?
Т е м р я в а. У місті якась дивна хвороба, схожа на проказу, краще туди не попадати!
Н а д і я. А чому ж ми не чули про хворобу?
Т е м р я в а. Ви що з неба впали? (Пильно дивиться на дівчат.) У нашому місті вже другий тиждень лютує ця хвороба!
Л ю б о в. А яка ж саме хвороба охопила місто?
Т е м р я в а. Багато питань задаєте, дівчата!
В і р а. А все ж, що сталося?
Т е м р я в а. Що сталося, що сталося. Народ втратив віру, от що сталося! Люди у місті перебувають у скорботі і печалі.
В і р а. Для нас така хвороба не загрозлива.
Т е м р я в а. Я – воїн і маю наказ нікого не пропускати!
Л ю б о в. Пане воїне, дуже просимо, зробіть виняток, пропустіть нас у місто!
Т е м р я в а. Ну, добре, добре. Бачу, ви мертвого умовите, а я все ж таки жива істота… Пропущу вас у місто, але, дівчатка, щоб ви там не захворіли, мусите випити напій, який виготовлений нашими лікарями.
В і р а. Гаразд, давайте вже ваш напій!

(Темрява із намету виносить глечик і три чаші, на великому пеньку наповнює їх) Прошу, дівчатка, пийте! (Дівчата випивають вміст чаш і починають позіхати, Темрява помічає це)

Я бачу ви в дорозі стомились, заходьте до намету, відпочиньте, встигнете ще в місто.
В і р а. Щось так спати захотілось!
Н а д і я. І мені!
Л ю б о в. І мені теж, просто валюся з ніг, пішли й справді трохи відпочинемо.

(Дівчата заходять до намету. З’являється Шуліка, заглядає до намету.)

Ш у л і к а. Сплять, як убиті. Оце-то заварили ви зілля, ваша темна величносте! Попались голубки… (потирає руки-крила)
Т е м р я в а. А що я казав. Он і сонце ще не сіло!
Ш у л і к а. Ну й здорово вийшло! Така геніальна ідея тільки у вашу голову могла прийти!
Т е м р я в а. Гаразд-гаразд, без зайвих слів. Я тебе, підлабузника, знаю. Краще швидше сповісти Чудовиська: він цих голубок разом із наметом занесе на мою чорну гору. (Піднімає голову) Чуєте, Небеса, там, на чорній горі у темній вежі буде і ваша віра, і ваша надія, і ваша любов!

8

Кімната без жодного віконця. Віра, Надія і Любов сидять на підлозі. Маленький вогник свічки ледь освітлює їхні засмучені обличчя.

Л ю б о в. Не довго нам довелось радіти, що ми на землі. Де він взявся, цей Темрява, це ж треба нас так обманути!
Н а д і я. Нічого, сестроньки, не втрачаймо надії, все буде добре, прийде до нас воля, не встигнемо зогледітись.
В і р а. І тоді полинемо ми над землею у синіх небесах (Далі на фоні музики).
Н а д і я. Сестроньки, а мені здається, що я і зараз високо в небі, що у неволі, це не я!
Л ю б о в. І мені так здається,
В і р а. І мені теж, це так добре... Турбує лише одне: людям необхідна наша допомога, а ми – ось тут… Та й матуся наша хвилюватись буде!
Н а д і я. Сідаймо ближче одна біля одної та й заснемо – ранок вечора мудріший. (Дівчата засинають на фоні музики.)

9

Небо. Свята Софія наодинці.

С о ф і я. Минуло три доби, а про дівчат – жодної звістки. (Заходить св. Миколай.) Що чути, Миколаю?
М и к о л а й. Дівчата потрапили у темницю…
С о ф і я. В яку темницю?!..
М и к о л а й. До князя Темряви.
С о ф і я. Я це відчувала… Треба негайно щось робити!
М и к о л а й. Є одна ідея…
С о ф і я. Кажи хутчій, благаю!
М и к о л а й. Рік тому я хлопчику Іванку із того міста подарував Біблію…
С о ф і я. Так-так, і що?
М и к о л а й. І ти знаєш, цей хлопчина читав її кожного дня і став справжнім християнином. Саме тому він не потрапив у болото Зневіри, Безнадії та Нелюбові.
С о ф і я. Ти маєш на нього сподівання.
М и к о л а й. Так. Я завтра вирушаю у свою грудневу подорож і обов’язково відвідаю Іванка. У мене є план дій.
С о ф і я. Гаразд. Бог тобі в поміч.
М и к о л а й. Не хвилюйся, Софіє, все буде добре!

10

Кімната. Іванко вкладається спати і заплющує очі. Раптом тихенько відчиняються двері. Заходить святий Миколай. Іванко відкриває очі.

М и к о л а й. Доброї ночі, Іванку. Ти ще не спиш?
І в а н к о. Дідусю! Як добре, що ви прийшли!
М и к о л а й. Почалась моя груднева подорож і я відразу до тебе.
І в а н к о. Ой, Дідусю, у нас таке сталося! Місто – в біді...
М и к о л а й. Знаю, Іванку, все знаю. З цього приводу маю до тебе справу.
І в а н к о. Слухаю вас.
М и к о л а й. Ти чув про дівчат Віру, Надію та Любов, які йшли до вашого міста.
І в а н к о. Так чув. Люди говорять, що дівчат захопив сам Князь Темрява.
М и к о л а й. Так воно і є, Іванку. Вони зараз у темниці на Чорній горі.
І в а н к о. А чи можна їх визволити ?
М и к о л а й. Це просто необхідно зробити. Бо тільки Віра, Надія і Любов у змозі допомогти людям міста…
І в а н к о. Дідусю, я вирішив… мені треба йти… йти на Чорну гору. Побачити Віру, Надію і Любов – це вже щастя!
М и к о л а й. Це справді так.
І в а н к о. Я їх не тільки побачу, я їх визволю із неволі! А скажіть, чи далеко до Чорної гори?
М и к о л а й. Треба спершу перейти Долину Безмежності. Потім продертися через густий ліс, а за ним уже буде видно Чорну гору. На вершині тієї гори у Темній вежі знаходяться сестри.
І в а н к о. А на долину Безмежності як потрапити?
М и к о л а й. Вийдеш із міста на захід сонця і її не обминеш. І, взагалі, рухайся увесь час на захід сонця.
І в а н к о. Я на світанку вирушу в путь.
М и к о л а й. Мушу застерегти – підніжжя Чорної гори охороняє жорстоке Чудовисько. Як його подолати – і сам не знаю.
І в а н к о. Я подолаю і шлях до Чорної гори, і Чудовиська – все подолаю!
М и к о л а й. Хай тобі дає сили твоя віра! Нехай допомагає – Бог!

(Св. Миколай дістає із мішка чимось наповнену торбинку), візьми у подарунок від мене оцю торбинку, в ній ти знайдеш їжу в дорогу. (Іванко бере торбинку, кладе туди Біблію.)

І в а н к о. Дякую, Дідусю.
М и к о л а й. Запам’ятай, у цій торбинці є пляшка із святою водою. Якщо ти потрапиш у біду, якщо буде загроза твоєму життю, ти можеш скористатися нею. Зроби лишень ковток і ти повернешся додому у своє місто.
І в а н к о. Дякую, святий Миколаю.

11

Відкрита місцевість. Іванко з торбинкою за плечима оглядається по боках.

І в а н к о. Ось вона яка Долина Безмежності! Скільки бачу – нескінченний простір… (З’являється сонце.) А ось і сонце…Буду йти за ним на захід, як наказував Святий Миколай. ( В далині з’являється смуга лісу.) Он вже й ліс показався! От добре… я на правильному шляху!

(В небі з’являється Шуліка, кружляє над Іванком і сідає біля нього)

Ш у л і к а. Куди крокуєш, хлопче?
І в а н к о. Іду на Чорну гору!
Ш у л і к а. Ой, хлопче, краще цю гору тобі обійти десятою дорогою!
І в а н к о. Ні-ні, мені конче необхідно попасти на цю гору.
Ш у л і к а. Цікаво, а навіщо?
І в а н к о. Ти що не чув? Там у неволі сидять Віра, Надія та Любов!
Ш у л і к а. Та чув, а що ти хочеш подивитись на них?
І в а н к о. Не тільки подивитись… я хочу їх визволити із неволі!
Ш у л і к а. А чи знаєш ти, хлопче, що це дуже небезпечно!
І в а н к о. Знаю. Але я назад не поверну!
Ш у л і к а. Ну, що ж, бачу я тебе не переконаю… А хочеш – я з тобою піду? Я високо літаю, далеко бачу, я можу стати тобі у пригоді.
І в а н к о. А як же тебе звати?
Ш у л і к а. Клич мене просто Шуліка.
І в а н к о. Добре, Шуліко, мене звати Іванком, ходімо разом.
Ш у л і к а. Перше, Іванку, тобі треба буде пройти дрімучим лісом, але не турбуйся, я зверху буду летіти і підказувати напрямок.
І в а н к о. Добре-добре, Шуліко.

12

Ліс. Видно верхівки дерев. Над ними летить Шуліка.

Г о л о с І в а н к а. Ну що, Шуліко, я правильно іду?
Ш у л і к а. Авжеж, Іванку, так тримати!
Г о л о с І в а н к а. Шуліко, а скоро лісу буде кінець?
Ш у л і к а. Я вже бачу галявину, зараз ти на неї вийдеш. (Далі тихіше сам до себе.) Зараз почнеться болото там він і булькне. (З’являється Іванко).
І в а н к о. Ой, нарешті виплутався з цього лісу, здавалось, що не буде йому кінця. ( Чути, як квакають жаби.) А що це таке, чому так багато жаб під ногами? Це, напевно, болото! Як ти гадаєш, Шуліко?
Ш у л і к а. Та ні, не може бути, це так, калюжа якась. (Іванко робить крок вперед і грузне по підборіддя.)
І в а н к о. Рятуй мене, Шуліко!
Ш у л і к а. Зараз, зараз Іванку (далі сам до себе), зараз я тебе втоплю.

(Шуліка стрімко сідає на голову Іванка і в цей час Іванко хапає його за ноги. Шуліка з переляку летить до гори і виносить Іванка з болота.
Шуліка з Іванком сідають під деревом. Іванко дістає із торбинки Біблію, гортає її, підставляючи сторінки під сонячні промені).

І в а н к о. Зараз книга просушиться. Ти знаєш, Шуліко: я так перелякався!
Ш у л і к а. Я й сам перелякався, думав, не врятую тебе.
І в а н к о. А мені здалось, що ти хотів втопити мене.
Ш у л і к а. Та що ти, Іванку… тобі так здалося з переляку! Ось що я тобі скажу, раз ти мене підозрюєш у поганому вчинку, то далі я з тобою не піду.
І в а н к о. Та ні, Шуліко, не переймайся, все гаразд.
Ш у л і к а. Добре, Іванку. Слухай, що я тобі скажу. Дорога до Чорної гори, можна сказати, перед тобою. Але вважай, єдину стежину, яка йде на ту гору охороняє жорстоке Чудовисько. Гадаю, що тобі з ним доведеться битися, а тому необхідно мати зброю. До того ж я знаю, де її можна знайти.
І в а н к о. Слухаю тебе, Шуліко, говори хутчій!
Ш у л і к а. Недалеко звідси попід горою є одна печера, дуже давня. Там повинна бути зброя.
І в а н к о. Веди мене туди, не будемо гаяти часу! Зачекай ( кладе Біблію в торбинку, обертається, дивиться на болото). З цього-то болота я вибрався, а як людям вибратись із Болота Зневіри, Безнадії та Нелюбові!.. Ходімо, Шуліко, ходімо.
13

Кам’яниста місцевість. Гора, в якій видно вхід у печеру. Над входом лежить великий камінь. З’являються Іванко і Шуліка.

Ш у л і к а. Ось, Іванку, ця печера, заходь, гадаю, там повинна бути зброя.
І в а н к о (розглядає вхід). Така старовинна печера! В неї, напевно, років сто ніхто не заходив. Ну, піду гляну.(Іванко зникає у печері. Шуліка через деякий час штовхає камінь, який падає і закриває вхід. У верхньому куті є лише невеличка щілина. Шуліка сідає біля каменя.)
Ш у л і к а. От і кінець дурникові. Трішки відпочину і полечу доповідати князю Темряві. Скажу, ваша темна величносте, спроба визволити голубок провалилась, небезпеку ліквідовано, а він відкаже, молодець Шуліка, молодчина, гарно службу несеш! (Підхоплюється.) Ну, полечу. Приємне треба доповідати вчасно.(Зникає. Через деякий час чути голос Іванка).
Г о л о с І в а н к а. Що сталося, що це за камінь. Шуліко, де ти є? Рятуй мене, Шуліко! (В щілині з’являється рука Іванка, видно частину обличчя). Ні, я не пролізу. Що ж мені робити? Як я тепер визволю голубок, коли сам потрапив у пастку! (Через паузу.) Може, час прийшов зробити ковток святої води й опинитися вдома!… Ні-ні, я цього не зроблю, не для цього я йшов сюди! (Заходить сонце, темніє. З неба до каменя підлітає світла постать ангела).
А н г е л. Іванку, ти чуєш мене?
І в а н к о. Чую, а ти хто?
А н г е л. Я твій Ангел-охоронець. Давай разом відсунемо камінь! ( відсувають камінь)
І в а н к о. Дякую тобі, Ангеле.
А н г е л. Те що ти задумав, Іванку, підтримують Небеса. Не відступай від своїх намірів, іди шляхом, який обрав.
Іванко. Я буду йти, аби тільки сил вистачило!
Ангел. Дорогу здолає той, хто йде. (Ангел розправляє крила і летить у небо.
Сходить сонце. Іванко біля печери переглядає речі своєї торбинки. Дістає Біблію, розглядає її і дбайливо кладе знову в сумку. Несподівано з’являється Шуліка. Іванко піднімається йому назустріч).
Ш у л і к а. Який я радий Іванко, що ти вибрався.
І в а н к о. Бачу-бачу.
Ш у л і к а. Знаєш, для мене так було несподівано, коли на моїх очах камінь сам звалився і закрив вихід із печери.
І в а н к о. Ось воно що!
Ш у л і к а. Я відразу полетів у місто кликати людей, щоб допомогли зрушити камінь. Але народ став таким, що всім байдуже, ніхто не відгукнувся – і я повернуся до тебе. А ти, бачу, вибрався сам. Як це тобі вдалося?
І в а н к о. Ангел допоміг.
Ш у л і к а. Жартуєш?
І в а н к о. Ти що не віриш в існування ангелів?
Ш у л і к а. Ну, знаєш... я ніколи не бачив ангела...
І в а н к о. Ніколи і не побачиш, якщо не будеш вірити.
Ш у л і к а. А все ж таки, хто тобі допоміг?
І в а н к о. То ж я тобі сказав — ангел. Прилетів ангел і ми разом з ним зрушили камінь і полетів він собі у небо.
Ш у л і к а. Хі-хі, ну ти жартівник!
І в а н к о. Це ти жартівник. Ти казав, що в печері є зброя, а там пусто-порожньо!
Ш у л і к а. Напевно там хтось побував раніше і зброю забрав.
І в а н к о. Шуліко, ти йдеш зі мною далі?
Ш у л і к а. Ні, Іванку, до Чорної гори вже рукою подати, а там – Чудовисько. От з ним я менше всього хотів би зустрітись. Так що іди далі сам. Я, бачу, ти хлопець такий, що подолаєш все!
І в а н к о. Ну як знаєш, Шуліко, прощавай!

14

Біля єдиної стежки, яка веде на гору, розляглося величезне Чудовисько.

(Раптом з’являється Шуліка.)
Ш у л і к а. Агов, ледацюго, тобі б тільки спати!
Ч у д о в и с ь к о. Я не сплю!
Ш у л і к а. Вважай Іванко іде. Пропустиш його на гору, Князь Темрява тобі голову відкрутить!
Ч у д о в и с ь к о. Лети геть. Я свій обов’язок без тебе знаю! (Шуліка відлітає, з’являється Іванко.)
І в а н к о. Добрий день, Чудовиську!
Ч у д о в и с ь к о. Доброго дня, хлопче. Ну що, будемо битись чи миритись?
І в а н к о. Якщо пропустиш з миром на гору, то миром можемо обійтись, а якщо ні, то будемо битись!
Ч у д о в и с ь к о. Пройдеш з миром на гору, якщо розгадаєш три моїх загадки.
І в а н к о. Гаразд, слухаю тебе.
Ч у д о в и с ь к о. А скажи-но, хлопче, що є доказом існування у світі невидимого?
І в а н к о (задумується, приплющує очі, раптом відкриває їх). Віра… Віра є доказом невидимого, бо той хто вірить, бачить невидиме!
Ч у д о в и с ь к о. Я так і знав, що ти спіймаєшся на цій загадці. Про яку ти віру, малий, базікаєш. Невидиме не має жодного доказу! Не вір ні в що, поки не побачиш на власні очі.
І в а н к о. Зачекай-зачекай. Он дивись, попід горою росте деревце. Як ти гадаєш, чи має воно корені.
Ч у д о в и с ь к о. Та звичайно має.
І в а н к о. Тобто, ти віриш в те, що деревце має корені?
Ч у д о в и с ь к о. Ну, вірю.
І в а н к о. А корені деревця ти бачиш?
Ч у д о в и с ь к о. Ні, не бачу.
І в а н к о. А чому ж віриш в те, чого не бачиш?
Ч у д о в и с ь к о. Віриш, бачиш... Закрутив ти мені голову. Давай відгадуй наступну загадку!
Ч у д о в и с ь к о. Скажи-но, що додає нам сил більш за все?
І в а н к о. Сил більш за все нам додає… надія!
Ч у д о в и с ь к о. Ех ти, невдаха. Яка там надія! Сил більш за все додає страх! З переляку така сила виникає, що нема їй меж!
І в а н к о. Ой, Чудовиську, сил справді страх може додати, але тільки боягузу, щоб не вперед іти, а назад бігти.
Ч у д о в и с ь к о. Знов вивернувся! Добре, слухай останню загадку.
Що серце наше тішить більш за все?
І в а н к о. Це робить любов, вона тішить серце більш за все.
Ч у д о в и с ь к о. Ха-ха, але ти смішний. Про яку любов ти патякаєш?
І в а н к о. Про ту любов, яка живе в кожному доброму серці. Знаєш, що казав Ісус? Люби ближнього свого, як самого себе!
Ч у д о в и с ь к о. То, може, ти й мене любиш?
І в а н к о. А тебе тим більше, бо казав Ісус: любіть ворогів ваших…
Ч у д о в и с ь к о. Який ти хитрющий, який підлабузник! Хочеш розчулити моє серце, щоб я тебе не вбив і пропустив на гору. Не вдасться. Запам’ятай, серце тішить більш за все смачна їжа. І якби ти для мене не був таким огидним, я б тобою добре пообідав, а так мушу просто… розчавити! ( Чудовисько починає наближатись до Іванка.)
І в а н к о. Зачекай, Чудовиську! У мене пересохло в горлі, дай можливість перед смертю трішки змочити його!
Ч у д о в и с ь к о. Ну, пий, пий, якщо маєш що пити. (Іванко знімає з плеч торбинку, дістає з неї пляшку, але раптом кладе її знову в торбинку, яку відкидає в бік.)
І в а н к о (сам до себе). Ні… не для цього я йшов сюди!(Далі до Чудовиська.) Слухай, Чудовиську, не буду я пити, краще помолюсь!
Ч у д о в и с ь к о. Оце розумно! Авжеж, помолись перед смертю!
І в а н к о. Але молитись буду не за себе, а за тебе, щоб тобі Бог допоміг!
Ч у д о в и с ь к о. А мені чим допоможе твій Бог?
Іванко. Ти казав, що я для тебе огидний. То ж я попрошу Бога, щоб змінив твою думку про мене на краще.
Ч у д о в и с ь к о. О… це правильно і тоді я тебе… проковтну із задоволенням.
І в а н к о (здіймає руки до неба). Боже, почуй мене! Розкрий, Чудовиську очі, щоб він у мені не бачив потвору, а лише те, що Ти створив, Господи! Дай йому хоча б трішки любові, щоб зменшилась злоба, яка хмарою затуляє розум його!( В цей час очі Чудовиська стають добрішими, зникає агресія, рухи стають повільними і лагідними.)
Ч у д о в и с ь к о. Досить, Іванку, досить. Щось зі мною таке відбувається… Дивлюсь я на тебе – ти дійсно не є потворою, ти гарний і добрий хлопець… Але я не можу… але я не хочу, зовсім не хочу тебе ковтати!
І в а н к о. То, може, я піду?
Ч у д о в и с ь к о (звільняє стежку). Ти – на гору? Щасливої дороги! (Іванко піднімає із землі свою торбинку, проходить мимо Чудовиська і зникає. Чудовисько знову займає своє місце. З’являється Шуліка.)
Ш у л і к а (оглядає навколо місцевість). А де той невдаха, що ти з ним зробив? Куди ти його закинув? (Чудовисько сидить задоволений, погладжує пузо) Ти що проковтнув його!?
Ч у д о в и с ь к о. Може, й проковтнув…
Ш у л і к а. Щось ти мені дивний… Ох, дивись, будеш мати неприємності! Про всяк випадок треба посилити охорону вежі.

15

Іванко - на вершині гори. Ховаючись за великим каменем, він помічає Шуліку, який ходить біля темної вежі. Несподівано з’являється Темрява у чорному одязі з києм у руці.

Т е м р я в а. Ну що, все гаразд, сидять голубки?
Ш у л і к а. А куди вони дінуться, їм звідси не вибратись повік.
Т е м р я в а. От і добре, хай сидять, хай воркують, аби тільки їхнього воркування ніхто не чув, так воно спокійніше.
Ш у л і к а. А може їх стратити, щоб взагалі клопоту не було?
Т е м р я в а. Ні, брате, охороняй дівчат особисто, раз не зміг впоратися з Іванком. До того ж, поки вони тут, мені ніхто не дорікатиме, що я не маю ні віри, ні надії, ні любові.
Ш у л і к а. Хі-хі… і то правда, ха-ха.
Т е м р я в а. А що там відбувається навкруги?
Ш у л і к а. Обстановка під контролем. Бачу все на сто кілометрів навкруг!
Т е м р я в а. То добре, що бачиш так далеко, та дивись, щоб під носом у себе нічого не проґавив!
І в а н к о. Апчхи.
Т е м р я в а. Що це?
Ш у л і к а. Та це вам почулось.
І в а н к о (гучніше). Апчхи!
Т е м р я в а. І це мені почулось? Зараз я перевірю. (Темрява наближається до каменя, за яким сховався Іванко) Хто там заховався, ану виходь! (Іванко виходить із-за каменя) Хто такий!
І в а н к о. Іванко.
Т е м р я в а. А... так оце такий наш герой! Здається, ми десь бачились (далі до Шуліки). Отак, Шуліко, службу несемо!
Ш у л і к а. (розгублено) Та…, це..
Т е м р я в а. Цить! ( далі спокійним тоном) Так, хлопче, і що ми тут робимо?
І в а н к о (впевнено). Мене сюди привело два бажання: перше – побачити Віру, Надію та Любов; друге – визволити їх із неволі!
Т е м р я в а. Ось воно що. Принаймні відверто. Ну що ж, за відвертість – плачу відвертістю: перше твоє бажання я виконаю, а друге – спробуй виконати сам. Шуліко, посади його у сусідню темницю, зроби з неї до голубок невеличкий отвір – хай сидить і дивиться на них усе своє життя.
Т е м р я в а. Слухаю, ваша темна величносте! Так, Іванку, давай мені свою торбинку і ходімо зі мною.
І в а н к о. А чи можна мені взяти із торбинки Біблію, лише одну Біблію! (Шуліка дивиться на Темряву)
Т е м р я в а. Хай бере, вона йому все одно не допоможе. (Іванко бере Біблію, а торбинку передає Шуліці і вдвох ідуть у напрямку вежі)

16

Шуліка заводить Іванка в темницю, яка має невеличке віконце з решіткою. В руці у Шуліки сумка.

Ш у л і к а. Сідай ось там у кутку, а я зараз буду пробивати отвір до твоїх сусідів, як велів Темрява. (Шуліка дістає із сумки інструменти і починає пробивати отвір у стіні)
І в а н к о. Ех, Шуліко, а я тобі повірив… Тепер мені все зрозуміло… і навіть те, хто каменем завалив вихід із печери…
Ш у л і к а (робить вигляд, що не чує). О, та тут доведеться добряче попрацювати, бо стіна товстелезна! (Продовжує бити стіну.) Ну, дивись, хлопче, чи бачиш щось?
І в а н к о. Нічого не бачу. Зроби отвір більшим. (Шуліка продовжує свою роботу)
Ш у л і к а. А зараз бачиш?
І в а н к о. Ну, ще трішки підрівняй і буде добре. (Шуліка продовжує стукати, Іванко ще раз дивиться.) О, зараз добре.
Ш у л і к а. Ну, раз добре, сиди тепер і дивись, часу в тебе вдосталь (сміється).
І в а н к о. Шуліко, скажи, тобі не соромно за свої вчинки?
Ш у л і к а. Ти тепер знаєш у кого я на службі. Тим, хто йому служить, соромно не буває.
І в а н к о. Ну, хіба що. ( Шуліка виходить, закриваючи двері на замок).
І в а н к о (заглядає в отвір). Дівчата, чуєте мене?
Г о л о с и д і в ч а т. Чуємо, чуємо, а хто ти такий?
І в а н к о. Я – Іванко, прийшов, щоб визволити вас.
Г о л о с В і р и. А як же ти нас визволиш, як сам попав у неволю. Навіщо ти йшов сюди, Іванку?
І в а н к о. Я насправді дуже хотів побачити Віру, Надію та Любов і хотів допомогти вам!
Г о л о с В і р и. А що ж можна тепер зробити?
І в а н к о. А ви подивіться на цей отвір. Гадаю, якщо ви обернетесь на голубок, то пролізете через нього.
Г о л о с В і р а. А далі що?
І в а н к о. У моїй темниці є вікно з решіткою. Я через неї не пролізу, а ви – раз – і на волі.
Г о л о с В і р и. Добре, ми зараз перетворимось на голубок.( Через певний час голубки через отвір потрапляють в темницю Іванка і, доторкнувшись підлоги, знов обертаються на дівчат.)
І в а н к о. Які ви гарні. Давайте будемо знайомитись, я – Іванко.
В і р а. А я – Віра.
Н а д і я. Я – Надія.
Л ю б о в. Любов.
І в а н к о. Нащо ви знову обернулись на дівчат, це ж небезпечно!
В і р а. Але ж ти хотів бачити Віру, Надію і Любов?
І в а н к о. Так, звичайно, і дуже радий, що побачив. (Чути кроки.) А…це Шуліка, він іде до дверей. Дівчата, перетворюйтесь мерщій на голубок…
(Брязкотить замок. Дівчата обертаються на голубок і вилітають через вікно. Іванко сідає на підлогу і відкриває Біблію. Заходить Шуліка.)
Ш у л і к а. Що, малий, дивитися в отвір вже набридло?
І в а н к о. Та нема там на кого дивитись.
Ш у л і к а. Та невже? А мені здавалось, що вони – дівчата досить симпатичні! Але тобі видніше. Ну, бувай (виходить з темниці, зачиняючи двері на замок).
І в а н к о. Ха-ха, він навіть не втямив, що я йому сказав. А голубки, певно, вже далеко. (Піднімається, дивиться крізь решітку на небо, потім оглядає решітку, двері, намагається їх відкрити, але марно) Що ж мені тепер робити, як вибратись звідси? Тут непомітно може пройти все моє життя … ( Раптом двері відчиняються і з’являється стурбований Шуліка.)
Ш у л і к а (схвильовано). Я тільки-но оглядав темницю дівчат... Їх там немає!
І в а н к о (спокійно). Я ж тобі казав, що там нема на кого дивитись.
Ш у л і к а. А куди вони поділись… куди?
І в а н к о. Я їх випустив через своє вікно.
Ш у л і к а. Не зрозумів?
І в а н к о. А що тут розуміти: дівчата обернулись на голубок, пролізли через отвір, який ти зробив, і вилетіли ось через це вікно.
Ш у л і к а. А ти хоча б розумієш, що тобі за це буде!? Ти потрапив у володіння самого Темряви і вчинив таку зухвалу дію! Ти – малий, беззахисний, неозброєний… ти що страху не маєш?
І в а н к о. Я боявся за дівчат, а зараз, коли вони на волі, мені боятись немає причини, а ось ти… ти – дістанеш… (Шуліка вискочив із темниці. Іванко підійшов до дверей, торкнув їх і вони відкрились) Оце так… бідолаха так розхвилювався, що забув зачинити двері. Мені, певно, сам Бог допомагає! (Іванко зникає за дверима.)
17

Місто. Будинки осяяні світлом. З’являється Іванко, роздивляється.

І в а н к о. Місто вже зовсім інше. Це просто вражає! (З’являються дівчата Віра, Надія та Любов.)
В і р а (помічає Іванка). Сестроньки, дивіться – Іванко! (підбігають до Іванка)
Д і в ч а т а (разом) Іванко, Іванко, які ми раді тебе бачити!
І в а н к о. А я – просто щасливий! Ви так чудесно вплинули на людей! Дивіться, як сяють їхні обличчя.
В і р а. Ні, це не ми, просто люди почали вірити…
Н а д і я. Просто до них повернулась надія…
Л ю б о в. Просто в їхніх серцях з’явилась любов! (З’являється св. Миколай, обіймає дівчаток, Іванка.)
М и к о л а й. Бачте, як все просто… А тепер, дівчатка, вам просто пора додому. Уявляю, як заскучала ваша матуся.
В і р а. Так, ми теж заскучали! Правда, сестроньки!
Н а д і я. Так!
Л ю б о в. Правда!
В і р а. Прощавай, Іванку, ми зараз полетимо…
Н а д і я. Але ми тебе не залишимо ніколи…
Л ю б о в. І твоє місто також!
І в а н к о. Невже я вас більше ніколи не побачу!
В і р а. Не журись, Іванку, головне не, те, що ти бачиш, а те, що невидиме. А невидимий – наш Бог, він дає віру!
Н а д і я. Він дарує надію!
Л ю б о в. Він є любов! (Дівчата перетворюються на голубок і летять у небо).
М и к о л а й. Іванку, дивлюсь я на тебе – ти просто герой!
І в а н к о. Ніякий я не герой. Я просто допоміг дівчатам.
М и к о л а й. Але ж людям повернуто віру, надію і любов, а разом з ними радість і щастя! Уявляєш, Іванку, у якому чудовому гуморі вони тепер будуть святкувати Новий рік!
І в а н к о. І Різдво!
М и к о л а й. Так, і Різдво Христове… і всі інші свята!