Олександр Куцик Я бачу, що сьогодні театр зробив свій вибір. Виступ на конференції в рамках фестивалю «ОБЕРЕГИ’2011»
Дуже гарний виступ Валерія Леонтовича (Бугайов – ред.), дуже гарний вислів він знайшов – «внутрішня потреба». Дійсно, національна драматургія, вона дещо виходить за межі суто національної, тому що практика показує: дивишся «Три сестри» Някрошюса, ніби матеріал Чехова, але це суто литовська постановка; дивишся «Гамлета» угорця Віднянського – суто угорська вистава: дивишся Брехта у Стуруа – це суто грузинська постановка. Тому мені здається, що «національна» – це чисто суб’єктивна художня формація. Це точка зору на світ.
Брижань з Ніколаєвим, наприклад, знайшли якийсь свій погляд на українську драматургію. Я думаю, що кожен режисер має свій погляд на світ і свій естетичний смак. Бо можна взяти українське й підняти, як каже Валерій (Бугайов – ред.), на європейський рівень, а можна спаплюжити так, що соромно стає за ту Лесю Українку, за ту «Лілею» (мається на увазі показана Чернівецьким театром ляльок вистава «Лілея» за творами Лесі Українки у постановці Руслана Неупокоєва) і за все… Тому мені здається, що це така більше естетична категорія.
Принцип полягає в тому, що йде постійний пошук нових форм і засобів виразності. Як би ми не хотіли, але в одній п’єсі одні засоби, в іншій – інші, й ти постійно їх шукаєш… сам себе оновлюєш і сам від себе відмовляєшся. І цей внутрішній творчий процес, він вічний, бо й тридцять років тому про те ж саме говорили: «Как делать спектакль в театре кукол? Как себя найти?»
Я бачу, що сьогодні театр зробив свій вибір. Зрештою, хто як хоче, так і робить. Хто як дивиться на той театр ляльок – такі вистави той театр і має. Хочете реалістичний напрямок? Та ставте собі реалістичний. Близький вам модерн? Хай буде модерн. Абстракція? Хай буде абстракція. Тут межі нема! Це є найкращим з того, що ми сьогодні усвідомили.
Театр ляльок має дуже широкі можливості, безмежний світ, прекрасний і чудовий, але ми його ще не усвідомлюємо до кінця по-справжньому, ми його ще не розуміємо до кінця по-справжньому. Тому кожен рік, кожне покоління відкриває його для себе по-своєму. Тому мені здається, що національною може бути не лише Леся Українка, а й Чехов, поставлений в українському його відчутті. Це така внутрішня, а може навіть і громадянська позиція в тому, що ставить митець.
Спасибі за фестиваль, тому що фестиваль заставляє ставити питання самому собі, які, може, не так гостро відчуваєш у своїй повсякденності.
