Дійові:
ФЕТ-ФРУМОС.
МАТИ ФЕТ-ФРУМОСА.
CИВИЙ ДІДО.
МОЛДОВАНИ.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА.
ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ.
НОЧУЛА.
ТЬМІЦА.
ЗЕЛЕНИЙ ДОМНУЛ.

Сцена 1.

Суцільна темрява вкриває Землю. Тільки вогонь не дає людям остаточно посліпнути. Вогонь і музика. Та ще Місяць з Зорями інколи з-за хмар виглянуть, за Сонцем ясним сумуючи.
Біля ватри тліє людське життя. Сумні мелодії музик об’єднали до гурту людей, проте давно тут ніхто не танцює.

CИВИЙ ДІДО. Вповідали колись прапрадіди прадідам, а ті нашим прадідам, а прадіди вже дідам нашим, що Сонце дракони вкрали, та куди його сховали – ніхто не знає. Ще вповідають, що якби хтось його визволив та й на небо почепив – було б велике щастя всім людям, – зеленіли б поля, цвіли сади і ніхто б не знав смутку.
ФЕТ-ФРУМОС. Діду, а яке воно, Сонце?
CИВИЙ ДІДО. Мої, сиві очі, синку, його не бачили. Та розказують, що палає воно, мов тисячу смолоскипів. А коли після сну прокидається, і сходить на небо, тоді день починається всюди, ніч відходить і все зростати починає...
ФЕТ-ФРУМОС. А я, здається, бачив той день...
CИВИЙ ДІДО. Мей, не говори пустого, Фет-Фрумосе. Може снилося тобі, та й то звідки... дракони повсякчас пильно стежать, аби жоден промінчик не прошмигнув з темниці, де вони Сонце закували.

Хтось важко зітхнув. Хтось несміливо затягнув пісню, хтось подув у якийсь праінструмент тужливу мелодію, а Фет-Фрумос почав свою матір шукати.

ФЕТ-ФРУМОС. Мамо, маміко! Послухай, я...
МАТИ ФЕТ-ФРУМОСА. Не думай, синку, намарне. Не ти перший до Сонця мрії свої посилаєш. Он батька твого, відколи зайшов на Темну гору, ніхто вже й чути не чув, – не те, щоб бачити. Йди но до ватри ближче, зігрієшся краще.
ФЕТ-ФРУМОС. А правда, мамо, що там, за Темною горою, де закінчуються людські багаття, дракони Сонце держать?
МАТИ ФЕТ-ФРУМОСА. Та хто б міг знати чи правда – коли ніхто звідти ще й не повертався.
ФЕТ-ФРУМОС. От якби я його визволив, та й на небо почепив...
МАТИ ФЕТ-ФРУМОСА. Тихше будь. Дракон Ночула не потерпить таких слів, як почує.
ФЕТ-ФРУМОС. Мамо, а я таки справді визволю Сонце!
CИВИЙ ДІДО. Тихіше! Чуєте вітер смердючий? Це дракониха Тьміца з полювання вертає. Аби дійсно не вчула чого.
ФЕТ-ФРУМОС. Діду, та ж це не порожні слова. Чого нам тутечки чекати? Ні ранок, ні день не почнеться, якщо не здолати драконів і Сонцю свободу не дати!
МОЛДОВАНИ. Цить! Тихіше! Не дайте йому говорити цього. Він біду на нас накличе. Мей, Фет-Фрумосе, помовч! І звідки тільки ці герої балакучі беруться? Хай мовчить! Мовчи, малий!
ФЕТ-ФРУМОС. Я хоч малий, та не боюся власної тіні і не ховаю погляд в багаття. Чого мені боятися драконів, коли я їх іще й не бачив? А може то тільки їх тіні такі великі й страшні? Давайте мені смолоскип, я визволю Сонце! Ви чуєте? Визволю Сонце!!!

Підняв Фет-Фрумос палаючий смолоскип, наче булаву бойову. І людям, як вперше, відкрилося обличчя хлопця – гаряче й сміливе, а тінь позад нього – богатирська і дужа. Замовкли всі з подиву, лиш мати його і схлипує, що виріс син її, та не знати яка його доля чекає.

CИВИЙ ДІДО. Якщо ти, синку, страх поборов, хто зна, може й драконів тобі під силу буде здолати.
ФЕТ-ФРУМОС. Кажіть, діду, чи за вітром, чи проти вітру рушати, бо стежка туди ще не втоптана.
CИВИЙ ДІДО. Іди проти вітру смердючого, на саму Темну гору, де смолоскип твій погасне і темінь очі виїдатиме. Там ти крикни на всі груди «Буна деміняца»! А що далі буде, вже й я не знаю.
ФЕТ-ФРУМОС. Чекайте на мене, мамо. Чекайте на Сонце, люди!
МАТИ ФЕТ-ФРУМОСА. Вертайся зі світлом, синочку...

Сцена 2.

Іде Фет-Фрумос все вгору та вгору. І лине наперед нього пісня його смілива; про Сонце, про Ранок, про Щастя, про Світ новий і зелений... І про все він співає молдавською...
Тут наздоганяє його Овечка-Летючка, мов кульбаба пухнаста, мов пір’їна легенька.

ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Мей, Фет-Фрумосе безстрашний! По всіх горах і долах рознеслася піснями слава про твій похід за Сонцем золотосяйним. Я є Овечка-Летючка, усе в лісі ховалася, щоб дракони мене не з’їли, а зараз мені не страшно поруч з богатирем таким. Слухай, візми мене з собою. В найтемнішу хвилину вовна моя білосніжна не дасть тобі всліпнути.
ФЕТ-ФРУМОС. Овечко-Летючко, коли так, то будь мені посестрою вірною. Як вітер смердючий тебе здуватиме, сідай мені на плече, хапайся за кучері мої, і разом ми здолаємо шлях до Сонця.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Та й драконів здолаємо! Ми всіх драконів здолаємо! Правда?
ФЕТ-ФРУМОС. Куди вони від нас дінуться...
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Ой-ой, ой-ой-ой, Фет-Фрумосе, вітер дужчає, мов хто його з лука пускає...
ФЕТ-ФРУМОС. Держи-и-ись!..

А вітер таки сильнішає. Фет-Фрумос із Овечкою-Летючкою вже ледве просуваються – та й іти їм до вершини гори Темної зовсім мало лишилося. Раптом смолоскип щось мов погасило, вихопило і жбурнуло у напрямки невідомі. Темно-темно стало, тільки вовна білосніжна наче шапка чарівна на Фет-Фрумосові життям пломеніє.
Видерлись вони на вершину гори. Зібрав Фет-Фрумос всю свою силу богатирську в голосі, та як закричить в темінь непроглядну.

ФЕТ-ФРУМОС. «Буна деміняца!»

В цю ж мить вітер смердючий вщух. Гора задвигтіла, розступилась земля під ногами і провалилися Фет-Фрумос та Овечка-Летючка в світ підземний, царство драконів і вічного мороку.

Сцена 3.

Йдуть вони царством драконовим, дивом дивуються, страхом лякаються.
На стінах смолоскипи все, а в стінах клітки вмуровані. А в клітці кожній герої в кайдани закуті, – всі ті, хто ходив походом Сонце визволяти. І всі вони наче скам’яніли й пилюкою припали давно.

ФЕТ-ФРУМОС. Овечко-Летючко, гляди-но, ось воїн Сонях, що битися йшов з драконом Ночулою, та видно не здолав. У камінь закутий сонячного проміння тепер дожидається.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. А ось дівчина Мамалига Нескорена. І про неї в піснях-легендах розказують, як вона мало не перемогла Ночулу, та Тьміца, дракониха підступна, підкралася з-заду тихенько й накинула аркан на її шию біленьку.
ФЕТ-ФРУМОС. А ось... Овечко-Летючко, посестро моя вірная, це ж батечко мій рідний, що пішов Сонце визволяти, а мати моя всі очі за ним виплакала.
ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Мей, Фет-Фрумосе безстрашний, не піддавайся на сльози жалю й образи. Дракони того й розставили тут ці кліті, аби той, хто потрапить сюди, страху та злости набирався.
ФЕТ-ФРУМОС. А хто ти й де ти, що мене застерігаєш, та на очі не показуєшся?
ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Я – Зайчик Сонячний, ось, в клітці праворуч тебе. Ночула мене сюди закинув, та в камінь не зміг обернути, і пилюці спіймати мене не сила.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Мей, а де твій відблиск сонячний?
ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Давно, давно вже погас в печері цій темній.
ФЕТ-ФРУМОС. Ми зараз визволимо тебе, Зайчику.
ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Ні, ні! Покиньте мене. Ви визволіть Сонце красне, а я тоді й сам звідси виберусь, і всі тут, хто скам’янілий, оживуть і пилюку струснуть із себе.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Ходім. Ходім. Ходім, Фет-Фрумосе, он вихід я бачу далі.

В цю мить на вихід той з гуркотом падають грати ковані. Вітер смердючий дмухнув, смолоскипи мало не погасивши. Регіт страшний розійшовся, стократ луною відбившись.
Кинулись вони до воріт тих. Схопив Фет-Фрумос грати обома руками і... вирвав їх разом із засувами та зачіпками, аж каміння в печері посипалось, пилюку здійнявши.

ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Бачиш, Фет-Фрумосе, яка в тебе сила богатирська з’явилася? Пам’ятай, що ближче ти до Ночули наближатимешся – тим сили собі прибавлятимеш, а він слабнути буде. І коли ти його в руки вже схопиш – геть він стане безсилим супроти тебе. Але й він про це добре знає, тож бережись!
ФЕТ-ФРУМОС. Дякую тобі, Зайчику Сонячний. Чекай, ми повернемо твоє світло блискуче.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Чекай!!! Чекай!! Чекай!

І пішли вони далі шукати, ворога долати, Сонце визволяти. А Зайчик Сонячний заспівав, у клітці сидячи, про волю, про відблиск свій, про Фет-Фрумоса безстрашного, і про Сонце золотосяйне, що так, як і він, визволення дожидається. І про все він заспівав молдавською.

Сцена 4.

Сидять дракони у водах гарячих, вулканом чи ядром Земним нагрітих. Пара навколо здіймається, як туман непроглядна, все кругом булькотить, шкварчить, а зверху та й знизу бурульки стирчать печерні, наче зуби драконячі. Парять дракони кості свої старечі, без вітаміну D рахітом покривлені. Та не розслабитись їм сьогодні, як раніше. Кожна бульбашка тріснувши, Фет-Фрумосову пісню сміливу їм нагадує.

НОЧУЛА. Він йде! Він йде сюди! Ще й та Вівця з ним летить невгамовна.
ТЬМІЦА. Заспокойся, Ночулочко, не так легко дійти йому сюди, простому смертному.
НОЧУЛА. Не такий він вже й простий, якщо ось печерою нашою розгулює, мене зі світу звести вихваляється.
ТЬМІЦА. Так то воно так, але битися з ним тобі, володарю всієї темноти земної, не подобає.
НОЧУЛА. Який, який цього разу в тебе замір, Тьміцо моя ядовита?
ТЬМІЦА. Хай познайомиться цей Фет-Фрумос із Зеленим Домнулом. (на ці слова блиснули по-під стелею два ока голодних в кажана висючого, зеленого мов жабуриння) побачимо, що від нього залишиться. (спурхнув кажан і приземлився, наче сокіл мисливський, Тьміці на руку)
НОЧУЛА. Якщо взагалі щось залишиться. Ха-ха-ха-ха!

Вилізли дракони з води киплячої, повдягали халати свої зміїні.

ТЬМІЦА. «Абрул-кадабрул!!!»

Проказала Тьміца заклинання і вкинула кажана у воду булькотючу. Зашуміло, зашипіло й закипіло в тім місці, де кажан упав, – нечувана й небачена досі хімічна реакція відбулася там. І враз стихло все, недобрим чимось віщуючи. Усміхнулися єхидно дракони й тихенько, ніби навшпиньки, сховалися у випарі туманному.
А за стіною, десь зовсім близько, чутно пісню Фет-Фрумосову, що наче промінчик з-за хмар темних виглянув, все навкруг звеселяючи. Раптом гуркіт якийсь вчинився, – видер Фет-Фрумос ще одні грати ковані і ввійшов до печери, що з водами гарячими.

ФЕТ-ФРУМОС. Чую, Летючко, силу в собі неабияку. Десь близько Ночула є, ворог наш драконячий.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Слухай, мей, от коли ми його по-боремо, та й Сонце з темниці визволимо, полечу я тоді на...

Тут знову збулькотіло в воді, пару кислотну здіймаючи, й, о диво, постає звідти Зелений Домнул, мутант кажанячий, розміром немалесенький. Не розгубився Фет-Фрумос, герой безстрашний, вхопив смолоскип, що на стіні був причеплений, і замахав ним погрозливо перед самим носом кажанячим. Та й Домнул не став лякатися. Хапнув зубами смолоскип той, і проковтнув не пережовуючи, димок некультурно тільки й відригнувши зелений. Запанікувала Овечка-Летючка, розблеялась і закружляла навколо голови кажанячої, запаморочення в нього викликаючи. Відламав Фет-Фрумос, тим часом, зі стелі бурульку печерну, та як огріє нею Зеленого Домнула по голові його агресивній, аж очі в нього з орбіт повилазили. Пішов мутант на дно, забулькотівши, а звідти кажанчик переляканий випірнув, та й дременув, в страсі оглядаючись, головою об печерні бурульки гепаючись.

ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. От так! От так з ними, з драконами цими поганими.
ФЕТ-ФРУМОС. Боюсь, посестро моя вірная, що не Ночула це, а так, хтось із підданих його підлабузницьких.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Мей, Фет-Фрумосе, то треба йти слідом за ним. Цей кажан зелений і виведе нас на господаря свого підступного. Полетіли!
ФЕТ-ФРУМОС. Чекай, чекай. Головою печеру не завали, поспішаючи.

І рушили вони далі драконів шукати, Сонце з кайданів визволяти.

Сцена 5.

Чимчикують Фет-Фрумос з Овечкою-Летючкою стежкою печерною, вишукують, винюхують ворогів своїх. Прислухаються до повітря смердючого, що від драконів доноситься. Переслідують кажана зеленого, що ледве крила волоче після битви знаменитої. Бач, а посеред стежки водопад кришталевий, наче вхід таємний кудись. І кажан зелений, що Домнулом був могутнім, влетів у водопад і щез від переслідувачів своїх.

ФЕТ-ФРУМОС. Овечко-Летючко, це певне, вхід кудись, де Ночула ховається.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Не ступай туди, Фет-Фрумосе, а раптом це пастка Тьміци підступної. Я влечу туди першою і розвідаю що по чім.
ФЕТ-ФРУМОС. Ні, посестро моя вірная, не ховався ще Фет-Фрумос за чужі спини. Разом ми сюди дійшли з тобою – разом і в цю небезпеку ввійдемо. До того ж боюся, що вовна твоя білосніжна змокне, літати не змога буде тоді. Сідай на плече моє дружнє, ходім.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Ходім, Фет-Фрумосе безстрашний.

Пройшли вони крізь водопад кришталевий, і потрапили в ще одну кімнату печерну, краси несподіваної. Опинилися вони немовби в оазі серед пустелі, немовби в раю захмарному, немовби в саду ботанічному. Все навколо зелень небачена їм досі, бо ж в темноті повиростали вони непроглядній. Квіти кругом пахощі свої роздмухують, птахи субтропічні пісні приємні виводять. А Овечка наша і справді змокла, як цуцик, сидить на плечі богатирськім, рота роззявивши, красою милується.

ФЕТ-ФРУМОС. Це, мабуть, Сонце наше десь зовсім близько, що й крізь стіни печерні тепло його красу усю цю зігріває.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Ой, не подобається мені краса оця. Щось надто гарно тут, що й забуваєш куди й по що йшов ти.

Бачать вони, а посеред саду цього поляна красива, дизайном ландшафтним врахована. А на ній кущ виноградний з гронами апетитними, що саме достиг і збору дожидається.

ФЕТ-ФРУМОС. Скуштуймо, Летючко, ягід цих, сил наберімося перед боєм з Ночулою.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Мей, зачекай, Фет-Фрумосе, не їж. Щось мені підказує, - не на життя ці ягоди достигають.
ФЕТ-ФРУМОС. Хоч по ягідочці, зроду не їв подібного.
ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Ні! Зупинись! Пригости мене спочатку, я ж бо посестра твоя вірная.

Лишень проковтнула Овечка родзинку виноградну – регіт відразу роздався Тьміцин зловіщий, вітром смердючим від куща виноградного повіяло. А Летючці враз зле зробилося, потьмяніла мокра вовна її білосніжна. Впала вона на траву зелену, останні слова до побратима промовляючи.

ОВЕЧКА-ЛЕТЮЧКА. Не гай часу на мене, помираючу. Отруєна я Тьміцою підступною, що цим кущем обернулася. Поспіши, Фет-Фрумосе, вирви його і ввіпхни в воду, що он водопадом стікає.

Вирвав Фет-Фрумос кущ виноградний руками своїми дужими. Підбіг до водопаду, ввіпхнув його туди й тримає міцно. Враз буря знялася, громи загурготіли, запінилася вода кольорами різними, а звідти голоси всілякі посипались,- рики ведмедячі, блеяння баранячі, виття собачі, нявкання кошачі й кудкудахкання курячі. Потім стихло все миттєво, заспокоїлось. Встромив Фет-Фрумос очищений кущ виноградний назад в землю й кинувся до Овечки помираючої.

ФЕТ-ФРУМОС. Овечко-Летючко, посетро моя вірная!

Та бачить він, що на траві вже не Овечка-Летючка, а Дівчинка-Білявка краси неописаної. Тільки погляд її згаслий, - життя полишає отруєне.

ДІВЧИНКА-БІЛЯВКА. Фет-Фрумосе безстрашний, це я й є, Овечка-Летючка, посестра твоя. Колись давно взявся Ночула винищити народ мій людей білоголових, аби темніше на світі було. Батечко мій, воєвода народу цього, бачачи, що приречені всі були на поразку, в останні хвилини зачаклував мене, Дівчинку-Білявку, на Овечку-Летючку. Отак я була порятована, та весь час, як і ти, мріяла Сонце з неволі визволити.
ФЕТ-ФРУМОС. Тримайся, Дівчинко-Білявко, Тьміцу вже подолано – виноградом їй бути довіку. Розквитаюся я й з Ночулою і Сонце визволю. Воно ж всемогутнє, промінням своїм життя тобі поверне. Тримайся, посестро!

Взяв Фет-Фрумос її на руки свої богатирські та й кинувся дракона Ночулу шукати, Сонце визволяти, Дівчинку-Білявку від смерті вірної рятувати.

Сцена 6.

Сидить Ночула в кімнаті печерній, що скарбницею йому служить, просто на купі золота. Поруч скрині все, коштовностями напхані, сяйвом спокусливим переливаються. А ще видно позад нього двері розмірів гігантських, з кованкою залізною, з сотнею замків різноманітних поначіплюваними.

НОЧУЛА. Чом я цього Фет-Фрумоса нахабного ще маленьким не з’їв? Скільки клопоту тепер набрався. Ох-ох-ох! Чи підкупити його? Чи все-таки обдурити якось?

Тут прилітає кажан переляканий, що Домнулом був Зеленим, пищить щось в паніці нерозбірливе. Далі, бачачи, що нема куди йому втікати вже, повикидував швидко зі скрині однієї коштовності, застрибнув туди й закрився кришкою дубовою.

НОЧУЛА. Він близько. Чую я, що й сили мене геть покинули, та хитрість мою нікому в мене не відібрати. Ха-ха-ха-ха! «Абрул-кадабрул!»

Проказав Ночула заклинання драконяче і перетворився на Зайчика Сонячного, що відблиску свого позбавлений.
В цей момент вилетіли грати вхідні ковані, Фет-Фрумосовою ногою вибиті. Зайшов богатир в печеру, Дівчинку-Білявку на руках тримаючи, а на зустріч їм дракон-Зачик Сонячний.

ДРАКОН-ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Мей, Фет-Фрумосе без-страшний, я ось із клітки втік тобі на допомогу в боротьбі цій нерівній. Ночула, щоб ти знав, утік звідси і щось лихе проти тебе задумує.
ФЕТ-ФРУМОС. Та ні ж бо, чую я силу в собі надзвичайну, Зайчику Сонячний, десь він близько є зовсім. Чи не в скринях цих заховався?
ДРАКОН-ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Ти з силою своєю немало золота зумів би винести звідси. Багатства тут зі всієї Землі зібрані.
ДІВЧИНКА-БІЛЯВКА. Рятуй Сонце, Фет-Фрумосе. Коли воно вже на волі буде – не з’явиться більше Ночула на очі людські. Та й мені хоч промінчик потрібен, бо отрута долає нещадна.
ДРАКОН-ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Ось, за стома замками, Сонце в кайдани заковане, тебе, Фет-Фрумосе, дожидається.

Поставив акуратно Фет-Фрумос Дівчинку-Білявку на купу золоту, підійшов до дверей гігантських, трусонув їх не напружуючись, – посипались всі сто замків додолу, ні один не вдержався. Привідчинилися двері, а звідти проміння долинає від Сонця закутого. Кинувся Фет-Фрумос всередину Сонце з кайданів визволяти. В ту ж мить зачинилися за ним двері гігантські і регіт роздався драконячий від лже-Зайчика Сонячного.

ДРАКОН-ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Попався, герой безстрашний. Сто замків тебе не стримали, так закляття драконяче тобі, як і Сонцю твоєму не здолати. «Абрул-кадабрул!» Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха! Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!

Довго б сміявся він, та перебив його освист позаду. Оглянувся він в страсі, бачить Зайчик Сонячний стоїть в оригіналі своєму, відблиском весь освітлений.

ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Мей, драконе поганий, в мою подобу обернений! А чи думав ти, що варто одному промінчику на волю вискочити, і відблиск мій, як і сила моя повертаються?
ДІВЧИНКА-БІЛЯВКА. І закляття твоє драконяче ми добре чули. Що? Дивуєшся, що один промінчик сонячний сильніший за всю отруту вашу драконячу? Що не винищив ти народ білоголовий?
ДРАКОН-ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. Стійте! Мей, постривайте! Ви ж знаєте, що це все не я. Мені все це Тьміца підступна нашіптувала. Я... я... я...

Застрибнув Ночула з переляку в скриню, де кажан Зелений Домнул тремтить з остраху, й запищав жалібно, мов мишка налякана.

НОЧУЛА. (в скрині) Я більше не буду... я не буду більше... не буду... я не більше... я не я...

Та Зайчик Сонячний із Дівчинкою-Білявкою уваги на ньго не звертають, підійшли вони до дверей гігантських і відчинили їх заклинанням драконячим.

ДІВЧИНКА-БІЛЯВКА та ЗАЙЧИК СОНЯЧНИЙ. «Абрул-кадабрул!»

А звідти виходить Фет-Фрумос, герой наш безстрашний, в радості невимовній, в перемозі щасливий, сонячними променями, немов пелюстками із-заду уквітчаний.

ФЕТ-ФРУМОС. Дякую вам, друзі, що підтримали в найтяжчу хвилину. Дякую тобі, Дівчинко-Білявко, що освітила мені шлях до Сонця. А зараз, радій, земле рідная, радійте, люди добрії,– ось воно, щастя наше довгоочікуване.

Вийшов Фет-Фрумос, а за ним Сонечко красне. І з Сонечком стільки світла сліпучого, що вмить залило воно всю печеру драконову, і вулканом вистрелило з гори Темної, по всьому світу розлітаючись, в кожен куточок заглядаючи, все погане вщент спопеляючи.

Сцена остання.

Йде Фет-Фрумос, з гори Темної спускаючись, до дому свого, Дівчинку-Білявку за руку держачи. А ще поруч нього йде батечко його з-під пилюки визволений, та й багато інших борців-героїв, що в клітках були закуті. Йдуть вони всі і пісню сміливу Фет-Фрумосову співають молдавською. А навколо них весна буяє, Сонечко теплом землю зігріває, зеленіють поля, цвітуть сади, звірі та птаство снують всюди. Йдуть вони далі, бачать – люди землю орять, виноградники висаджують, хмаросяги зводять, космос підкорюють, ядерний колайдер запускають – почала цивілізація свій нестримний хід по планеті, що вертиться собі потихенько під зіркою на ім’я Сонце.

КІНЕЦЬ.