Антон Чехов ПРОПОЗИЦІЯ Жарт на одну дію Переклад з російської Володимира Підцерковного
ДІЙОВІ ОСОБИ С т е п а н С т е п а н о в и ч Ч у б у к о в, поміщик. Н а т а л і я С т е п а н і в н а, його дочка, 25 років. І в а н В а с и л ь о в и ч Л о м о в, сусіда Чубукова, здоровий, опасистий, але вельми недовірливий (помисливий) поміщик.
Події відбуваються в садибі Чубукова. Вітальня в будинку Чубукова.
І
Ч у б у к о в і Л о м о в (входить у фраку й білих рукавичках).
Ч у б у к о в (йдучи йому назустріч). Голубонько, кого я бачу! Іване Васильовичу! Вельми радий! (Потискає руку). Ото нівроку сюрприз, мамуню… Як ся маєте? Л о м о в. Дякую вам. А ви як зволите почуватися? Ч у б у к о в. Живемо нишком, янголе мій, вашими молитвами й таке інше. Сідайте ж, уклінно прошу… Еге ж, негоже сусідів забувати, мамуню. Голубонько, та що ж це ви так офіціозно? Фрак, рукавички й таке інше. Чи може кудись їдете, безцінний ви наш? Л о м о в. Ні, я лише до вас, шановний Степане, Степановичу. Ч у б у к о в. Так чому ж у фраку, золотко? Наче на Різдво з візитацією! Л о м о в. Бачите, в чім річ. (Бере його попід руку.) я прибув до вас, шановний Степане Степановичу, щоб потурбувати вас одним проханням. Нерідко я вже мав честь звертатися до вас за допомогою, і завжди ви, так би мовити… та я, даруйте, хвилююся. Я вип’ю води, шановний Степане Степановичу. (П’є воду.) Ч у б у к о в (убік). Грошей приїхав просити! Не дам! (Йому.) В чім річ, серденько? Л о м о в. Бачите, Шанувай Степан… даруйте, Степане Шануваєвичу… я, звольте бачити, страшенно хвилююся… Словом, ви єдиний тільки можете допомогти мені, хоча, я, звичайно, нічим не заслужив і… і не в праві сподіватися на вашу милість… Ч у б у к о в. Ах, не розвозьте, мамуню! Кажуть одразу! Ну? Л о м о в. Зараз… За мить. Річ у тім, що я приїхав просити руки у вашої дочки Наталії Степанівни. Ч у б у к о в (радісно). Мамунцю! Іване Васильовичу! Повторіть же ще разочок, – я не розчув! Л о м о в. Я маю честь просити… Ч у б у к о в (перебиваючи). Голубонько моя… Я такий радий й таке інше… Саме так і тому подібне. (Обнімає й цілує.) Давно. Давно хотів. Це було моїм незмінним бажанням. (Пускає сльозу.) І завше любив я вас, янголе мій, як рідного сина. Дай Боже вам обом многая літа й таке інше, а я так завше хотів… Що ж я стою, як бовван? Оторопів на радощах, вщерть оторопів! Ох, я від душі… Піду, покличу Наталю й так далі… Л о м о в (розчулений). Шановний Степане Степановичу, як ви гадаєте, можу я сподіватися на її згоду? Ч у б у к о в. Оттакий саме красень – і… і чом би їй не погодитися! Закохана либонь, як кішка, й таке інше… Зараз! (Виходить.)
ІІ
Л о м о в (наодинці).
Л о м о в. Холодно… Пропасниця колотить, ніби перед іспитом. Головне – зважитися. Якщо довго думати, вагатися, багато балакати й чекати ідеалу чи істинного кохання, то, чого доброго, ніколи й не одружишся… Брр!.. Холодно! Наталія Степанівна чудова господиня, гарненька, освічена… чого ж мені ще? Одначе, у мене від хвилювання вже гуде у вухах. (П’є воду.) А не женитися мені зась… По-перше, мені вже тридцять п’ять – це вже, братку, вік, так би мовити, критичний. По-друге, я потребую правильного, регулярного життя… У мене вада серця, постійні серцебиття, я запальний і завжди страшенно хвилююся… Зараз ось у мене губи тремтять і на правій повіці живчик танцює… Але найгірше у мене – сон. Тільки ляжу в постіль і стану засинати, як тут у лівому боці щось – смик! І віддає просто в плічко і в голову… Зриваюся, мов божевільний, походжу трішки й знову лягаю, та тільки-но що почну засинати, як у мене в боці знову – смик! І так разів зо двадцять…
ІІІ
Н а т а л і я С т е п а н і в н а і Л о м о в.
Н а т а л і я С т е п а н і в н а (входить). Ну от! Це ви, а папá каже: піди, там купець за товаром прийшов. Здрастуйте, Іване Васильовичу! Л о м о в. Здрастуйте, шановна Наталіє Степанівно! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Пробачте, я у фартуху і негліже… Ми горошок чистимо для сушки. Чого вас так довго у нас не було? Сідайте…
Сідають.
Хочете снідати? Л о м о в. Ні, не турбуйтеся, я вже їв. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Куріть… От сірники… Погода розчудова, а вчора такий дощисько періщив, що робітники до смерку нічого не робили. Ви скільки копиць накосили? Я, зважте, поскупилася й викосила всю луку, а тепер сама не рада, боюся, як би сіно моє не зіпріло. Краще було б почекати. Ба! Та що це? Ви неначе у фраку! Часом не на бал зібралися? Між іншим, ви погарнішали… А справді, чому ви таким франтом? Л о м о в (хвилюючись). Тут, шановна Наталіє Степанівно… Річ у тім, що я рішуче прошу вас вислухати мене… звісно, ви здивуєтесь, ба навіть розгніваєтеся, та я… (Вбік.) Господи, як холодно! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Я слухаю.
Пауза.
Ну? Л о м о в. Намагатимуся бути стислим. Вам, шановна Наталіє Степанівно, відомо, що я досить давно, від самого дитинства, маю честь знати ваше сімейство. Моя покійна тітонька і її муж, від котрих я, як вам відомо, отримав у спадок землю, завжди ставилися з глибокою шаною до вашого татуся й покійної матінки. Рід Ломових і рід Чубукових завжди знаходилися в дружніх і, можна навіть сказати, родинних стосунках. До того ж, як ви зволите знати, моя земля тісно тулиться до вашої. Якщо ви будете ласкаві згадати, мої Волові Луки межують із вашим березняком. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. даруйте, я вас переб’ю. Ви кажете «мої Волові Луки»… Та хіба ж вони ваші? Л о м о в. Мої-с… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Ну от іще! Волові Луки наші, а не ваші! Л о м о в. Ні-с, мої, шановна Наталіє Степанівно. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Це для мене новина. Звідкіля ж вони ваші? Л о м о в. Як звідкіля? Я веду мову про ті Волові Луки, що входять клином між вашим березняком й Горілим болотом. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Ну так, так… Вони наші… Л о м о в. Ні, ви помиляєтеся, шановна Наталіє Степанівно, – вони мої. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Отямтеся, Іване Васильовичу! Як же давно вони стали вашими? Л о м о в. Як давно? Скільки себе пам’ятаю, вони завжди були нашими. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Ну, це вже пробачте! Л о м о в. З документів це видно, шановна Наталіє Степанівно. Волові Луки були солись спірними, це – вірно; але тепер всім відомо, що вони мої. Й сперечатися тут нічого. Бачите, бабця моєї тітоньки віддала ці Луки у безстрокове й дармове користування селянам дідуся вашого татонька за те, що вони випалювали для неї цеглу. Селяни дідуся вашого татонька користувалися задурно Луками літ сорок й звикли вважати їх ніби своїми, опісля ж, коли вийшла настанова… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. І зовсім не так, як ви кажете! І мій дідусь і прадід вважали, що їхня земля доходила до Горілого болота, – а значить, Волові луки біли нашими. Що ж тут сперечатися? – не розумію. Навіть досадно! Л о м о в. Я вам папери покажу, Наталіє Степанівно! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Ні, ви просто жартуєте, чи дражните мене… Який сюрприз! Володіємо землею без малого триста літ, і тут нам заявляють, що земля не наша! Іване Васильовичу, даруйте, але я навіть вухам своїм не вірю… Мені начхати на ці Луки. Там всього якихось п’ять десятин, і вартують вони рублів, дай Бог, триста, але мене обурює несправедливість. Кажіть будь-що, але неправди я не стерплю. Л о м о в. Вислухайте мене, благаю вас! Селяни дідуся вашого батенька, як я вже мав честь доповісти вам, випалювали для бабці моєї тітоньки цеглу. Тітоньчина бабця, воліючи зробити їм приємсн6ість… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Дідусь, бабуся, тітуся… нічого я тут до толку не зберу! Луки наші, і все! Л о м о в. Мої-с! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Наші! Хоч і два дні доказуйте, хоч надягніть п’ятнадцять фраків, а вони однаково наші, наші, наші!.. Вашого мені не треба, але й свого не віддам! Як собі хочете! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Мені, Наталіє Степанівно, Лук не треба, але я з принципу. Якщо хочете, то, звольте, я вам їх подарую. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Я сама можу вам їх подарувати, вони мої!.. Все це, до певної міри дивно, Іване Васильовичу! Досі ми вважали вас добрим сусідом, другом, минулого року давали вам свою молотарку, через що нам самим прийшлося домолочувати своє збіжжя в листопаді, а ви чините з нами, як з циганами. Даруєте мені мою ж власну землю. Вибачайте, це не по-сусідськи! Як на мене, то це навіть нахабність (безпардонність), якщо хочете… Л о м о в. То виходить, ніби я узурпатор? Добродійко, ніколи я чужих земель не захоплював, і звинувачувати себе в цьому нікому не дам… (Швидко йде до графина й п’є воду.) Волові Луки мої! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Неправда ваша! Л о м о в. Мої! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. неправда! Я вам доведу! Сьогодні ж пошлю своїх косарів на ці Луки! Л о м о в. Що-о-о? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Сьогодні ж там будуть мої косарі! Л о м о в. А я їх в шию! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Не смієте! Л о м о в (хапається за серце). Волові Луки мої! Розумієте? Мої! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Не кричіть, будь ласка! Можете кричати й хрипіти від злоби у себе вдома, а тут прошу триматися в межах пристойності! Л о м о в. Якби, добродійко, не це жахливе серцебиття, якби жили не стугоніли в скронях, то я повівся би з вами інакше! (Кричить.) Волові Луки мої! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Наші! Л о м о в. Мої! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Наші! Л о м о в. Мої!
IV
Т і ж і Ч у б у к о в.
Ч у б у к о в (входячи). Що сталося? Чом такий ґвалт? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Тату, втолкуй, на милість, цьому панові, кому належать Волові Луки: нам чи йому? Ч у б у к о в (йому). Ціпонько, Луки наші! Л о м о в. Та змилуйтеся, Степане Степановичу, відкіля ж вони ваші? Будьте хоч ви розсудливою людиною! Бабця моєї тітоньки віддала Луки у тимчасове дармове користування селянам вашого дідуся. Селяни користувалися землею сорок літ і звикли до неї, як до своєї, коли ж вийшла настанова… Ч у б у к о в. Дозвольте, коштовний… Ви забуваєте, що саме селяни не платили вашій бабці й таке інше, тому що Луки тоді були спірними й всяке таке… А тепер кожна собака знає, саме так, що вони наші. Ви, значить, плану не бачили! Л о м о в. А я вам доведу, що вони мої! Ч у б у к о в. Не доведете, любчику мій. Л о м о в. Ні, доведу! Ч у б у к о в. Мамунцю, чого ж так кричати? Криком, достеменно, нічого не доведете. Я вашого не бажаю, але й свого збуватися не стану. З якого дива? Коли вже на те пішло, любасю моя, позаяк ви маєте намір оспорювати Луки й таке інше, то я скоріше подарую їх мужикам, ніж вам. Так-от! Л о м о в. Не втямлю! Яке ж ви маєте право дарувати чуже майно? Ч у б у к о в. Дозвольте вже мені знати, маю я право чи ні. Саме так, молодче, я не звик, щоб зі мною вели мову таким тоном і таке інше. Я, юначе, удвічі від вас старший і вимагаю говорити зо мною без ажітації й тому подібне. Л о м о в. Та ви просто за дурня мене маєте й смієтеся наді мною! Мою землю називаєте своєю, ще й хочете, щоб я був незворушним і говорив з вами по-людськи! Так порядні сусіди не чинять, Степане Степановичу! Ви не сусіда, а узурпатор! Ч у б у к о в. Що-с? Що ви сказали? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. тату, негайно пошли на Луки косарів! Ч у б у к о в (Ломову). Що ви сказали, милостивий пане? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Волові Луки наші, і я не вступлюся, не відступлюся, не відступлюся! Л о м о в. А це ще побачимо! Я вам судом доведу, що вони мої. Ч у б у к о в. Судом? Можете подавати до суду, милостивий пане, й таке інше! Можете! Я вас знаю, ви тільки, саме так, тільки й чекаєте оказії, щоб судитися й так далі… Кляузна натура! Весь ваш рід був сутяжним! Весь! Л о м о в. Прошу не ганьбити мого роду! В роду Ломових всі були чесними й не було жодного, хто б знаходився під судом за розтрату, як ваш дядечко! Ч у б у к о в. А у вашому ломовському роду всі були божевільними! Л о м о в. Все, все, все! Ч у б у к о в. Дід ваш пив запоєм, а молодша тітонька, саме так, Настасія Михайлівна, дременула з архітектором і таке інше… Л о м о в. А ваша мати була кривобокою. (Хапається за серце.) В боку сіпнуло… В голову вдарило… Господи!.. Води! Ч у б у к о в. А ваш батько був картярем й ненажерою. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. А тітка – пліткарка несусвітна! Л о м о в. Ліву ногу відняло… А ви інтриган… Ой, серце!.. І ні для кого не секрет, що перед виборами ви під… Темніє в очах… Де мій капелюх? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Нице! Нечесно! Гидотно! Ч у б у к о в. А самі ви, саме так, єхидний, криводушний і каверзний інтриган! Так-с! Л о м о в. Ось він, капелюх… Серце… Куди йти? Де двері? Ох! Здається вмираю… Нога волочиться… (Йде до дверей.) Ч у б у к о в (йому вслід). І щоб ноги вашої не було більше в цьому домі! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Позивайтеся до суду! Ми побачимо!
Ломов виходить, похитуючись.
V
Ч у б у к о в і Н а т а л і я С т е п а н і в н а.
Ч у б у к о в. До дідька! (Ходить схвильований.) Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Який негідник? От і вір після цього добрим сусідам! Ч у б у к о в. Мерзотник! Опудало горохове! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Виродок! Присвоїв собі чужу землю, ще й сміє лаятися. Ч у б у к о в. І ця облуда, ця от, саме так, куряча сліпота насмілюється ще й набиватися з пропозицією й таке інше! Га? Пропозиція! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Яка пропозиція? Ч у б у к о в. Як же! Приїздив затим, щоб тобі пропозицію зробити. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Пропозицію? Мені? Що ж ти раніше мені цього не сказав? Ч у б у к о в. І у фрак для того вирядився! Сосиска така! Шмаркач! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Мені? Пропозицію? Ах! (Падає в крісло й стогне.) Верніть його! Верніть! Ах! Поверніть! Ч у б у к о в. Кого повернути? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Мерщій, мерщій! Млосно! Верніть! (Істерика.) Ч у б у к о в. Що таке? Що тобі? (Хапається за голову.) Нещасний я чоловік! Застрелюсь! Повішуся! Замордували! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Помираю! Верніть! Ч у б у к о в. Тьху! Та зараз. Не реви! (Вибігає.) Н а т а л і я С т е п а н і в н а (сама, стогне). Поверніть! Ч у б у к о в (кричить). Йде вже, тобі кажуть. От що то за комісія Господня, дорослій дівці бути батьком! Заріжуся! Неодмінно заріжуся! Вилаяли людину, осоромили, вигнали, а все ти… ти! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Ні, ти! Ч у б у к о в. Я ж і винен, саме так!
У дверях показується Л о м о в.
Ну, розмовляй сама з ним! (Виходить.)
VI
Н а т а л і я С т е п а н і в н а і Л о м о в.
Л о м о в (входить виснажений). Страшне серцебиття… Нога затерпла… в боку сіпає… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Пробачте, ми погарячкували, Іване Васильовичу… Я тепер пригадую: Волові Луки насправді ваші. Л о м о в. Страшенно серце колотиться… Мої Луки… На обох очах живчики танцюють… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Ваші, ваші Луки… Сідайте…
Сідають
Ми помилялися. Л о м о в. Я з принципу… Мені не дорога земля, але важливий принцип… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Власне, принцип… Давайте, поговоримо про щось інше. Л о м о в. Тим більше, що у мене є докази. Бабця моєї тітоньки віддала селянам дідуся вашого батенька… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Годі, годі про це… (Вбік.) Не знаю, з чого почати… (Йому.) Скоро збираєтеся на полювання? Л о м о в. На тетервака, шановна Наталія Степанівно, думаю після жнив почати. Ах, ви чули? Збагніть, яке у мене нещастя! Мій Загадай, котрого ви зволите знати, закульгав. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Який напасть! А чого ж? Л о м о в. Не знаю… Може вивихнув чи інші пси покусали… (Зітхає.) Найкращий пес, не кажучи вже про гроші! Я ж за нього Миронову сто двадцять рублів заплатив. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. переплатили, Іване Васильовичу! Л о м о в. А як на мене, то це дуже дешево. Пес чудовий. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Тато дав за свого Закатая вісімдесят п’ять рублів, а вже Закатай куди кращий за вашого Загадая! Л о м о в. Закатай кращий від Загадая? Що ви? (Сміється.) Закатай кращий від Загадая! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Звичайно, кращий! Закатай, правда, молодий, ще не опсовів, але по ладах і по розв’язі кращого за нього немає навіть у Вовчинецького. Л о м о в. Дозвольте. Наталіє Степанівно, але ж ви забуваєте, що у нього недошмат, а з недошматом пес завжди не хваткий! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Недошмат? Вперше чую! Л о м о в. Запевняю вас, нижня щелепа коротша за верхню. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. А ви міряли? Л о м о в. Міряв. До загінки він годиться, звичайно, а от на завладай навряд… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. По-перше, наш Закатай породистий, густопсовий, він син Запрягая й Попруги, а у вашого муругого-буланого не добереш і породи… А ще старий та потворний, як шкапа… Л о м о в. Старий, та я за нього й п’яти ваших закатав не візьму… Куди там! Загадай – собака, а Закатай… навіть сперечатися смішно… Таких як ваш Закатай, у будь-якого вижлятника – греблю гати. Четвертак – красна ціна. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. В вас, Іване Васильовичу, сьогодні ніби якийсь біс протиріччя сидить. То видумали, що Волові Луки ваші, то Загадай кращий від Закатая. Не люблю я, коли людина каже не те, що думає. Ви ж чудово знаєте, що Закатай стократ ліпший за вашого… туполобого Загадая. Навіщо ж стверджувати протилежне? Л о м о в. Я бачу, Наталіє Степанівно, ви маєте мене за сліпого, чи за дурня. Та зрозумійте ж, що ваш Закатай має недошмат! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. неправда! Л о м о в. Недошмат! Н а т а л і я С т е п а н і в н а (кричить). Неправда! Л о м о в. Що ж ви кричите, добродійко? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. А навіщо ви говорите нісенітниці? Це обурливо! Вашого Загадая підстрелити впору, а ви порівнюєте його із Закатаєм! Л о м о в. Даруйте, я не можу продовжувати цієї суперечки. У мене серце заходиться. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Я зауважила: ті мисливці більше за всіх сперечаються, котрі менше за всіх розуміють. Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Добродійко, прошу вас, замовкніть… У мене обривається серце… (Кричить.) Замовкніть! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Не замовкну, допоки ви не зізнаєтеся, що Закатай стократ кращий від вашого Загадая! Л о м о в. Стократ гірший! Щоб він здох, ваш Закатай! Скроні… очі… плече… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. А вашому шолудивому Загадаєві й подихати немає потреби, бо він і без того давно дохлий! Л о м о в (плаче). Мовчіть! У мене розрив серця!!! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Не замовкну!
VII
Т і ж і Ч у б у к о в.
Ч у б у к о в (входить). Що знову? Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Тату, скажи відверто, від щирого серця: який пес кращий – наш Закатай чи його Загадай? Л о м о в. Степане Степановичу, благаю вас, скажіть лише одне має ваш Закатай Недошмат, чи ні? Так чи ні? Ч у б у к о в. А хоч би й так? Велика мація! Зате у всьому повіті кращого пса немає й таке інше. Л о м о в. Але ж мій Загадай кращий? По щирості! Ч у б у к о в. Ви не хвилюйтеся, безцінний… Дозвольте… Ваш Загадай , саме так, має свої достоїнства… він чистопсовий, на твердих ногах, крутобедрий й таке інше. Але цього собаки, якщо хочете знати, красеню мій, два суттєвих недоліки: старий і короткощипий. Л о м о в. Пробачте, у мене серцебиття… Візьмемо факти… звольте пригадати, в Марущиних нетрях мій Загадай йшов із графським Намахаєм ніс у ніс, а ваш Закатай відстав на цілу версту. Ч у б у к о в. Відстав, тому що графський доїжджачий вдарив його арапником. Л о м о в. За діло. Всі собаки за лисицею біжать, а Закатай вівцю тріпати почав. Ч у б у к о в. Не правда-с!.. Голубонько, я запальний і, саме так, прошу вас, припинімо цю суперечку. Вдарив тому, що всім завидно на чужого пса дивитися… Так-с! ненависники всі! І ви, добродію, теж не без гріха! Ледь, саме так, помітите, що чийсь собака краща від вашого Загадая, тут же починаєте того, цього… самого… й таке інше… Я ж усе пам’ятаю! Л о м о в. І я пам’ятаю! Ч у б у к о в (передражнює). І я пам’ятаю… А що ви пам’ятаєте? Л о м о в. Серце… Нога терпне… Не можу. Н а т а л і я С т е п а н і в н а (передражнює). Серце… який ви мисливець? Вам на печі лежати, й тарганів давити, а не лисиць травити! Серцебиття… Ч у б у к о в. А й правда, який ви мисливець? З вам, саме так, серцебиттям вдома сидіти, а не в сідлі гарцювати. Добре б, якби полювали, а то ж їздите тільки затим, щоби сперечатися й чужим собакам заважати й таке інше. Я запальний, облишмо цю розмову. Ви зовсім, саме так, не мисливець! Л о м о в. А ви хіба мисливець? Ви тільки й їздите, щоб до графа підмазуватися й інтригувати… Серце!.. Ви інтриган! Ч у б у к о в. Що-с? Я інтриган? (Кричить.) Мовчати! Л о м о в. Інтриган! Ч у б у к о в. Хлопчисько! Щеня! Л о м о в. Старий пацюк! Єзуїт! Ч у б у к о в. Заткнись, бо застрелю тебе як поганого горобця! Свистун! Л о м о в. Загальновідомо, що – ох, серце! – ваша покійна дружина вас била… Нога… скроні… іскри… Падаю… падаю!.. Ч у б у к о в. А ти у своєї ключниці під каблуком! Л о м о в. От, от, от… лопнуло серце! Плече відірвалося… Де моє плече?.. Помираю! (Падає в крісло.) Лікаря! (Вмліває.) Ч у б у к о в. Шмаркач! Молокосос! Свистун! Мені зле! (П’є воду.) Зле! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Який ви мисливець? Ви й на коні сидіти не вмієте! (Батькові.) Тату, що з ним? Тату! Глянь, тату! (Зойкає.) Іване Васильовичу! Він вмер! Ч у б у к о в. Мені зле!.. Подих перехопило!.. Повітря! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Він вмер! (Смикає Ломова за рукав.) Іване Васильовичу! Іване Васильовичу! Що ми наробили! Він помер! (падає в крісло.) Лікаря, лікаря! (Істерика.) Ч у б у к о в. Ох!.. Що таке? Чого тебе? Н а т а л і я С т е п а н і в н а (стогне). Він вмер!.. вмер! Ч у б у к о в. Хто вмер? (Поглянувши на Ломова.) А й справді, вмер! Сили небесні! Води! Лікаря! (Підносить до вуст Ломова стакан.) Випийте!.. Ні, не п’є… Значить, вмер і таке інше… Нещасний я чоловік! Чого ж я не пускаю кулі собі в чоло? Чому я ще досі не зарізався? Чого я зволікаю? Дайте мені ножа! Дайте мені пістолета!
Ломов ворушиться.
Оживає ніби… Випийте води!.. От так… Л о м о в. Іскри… туман… Де я? Ч у б у к о в. Одружуйтеся ж ви мерщій – і ну вас до дідька! Вона згідна! (Поєднує руки Ломова й дочки.) Вона згідна й таке інше. Благословляю вас і так далі. Тільки облиште мене, заради Христа! Л о м о в. Що? (Піднімається.) Кого? Ч у б у к о в. Вона згідна! Ну? Поцілуйтеся і… й чорт з вами! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Він живий… Так, так, так, я згідна… Ч у б у к о в. Цілуйтеся! Л о м о в. Га? Кого? (Цілується із Наталею Степанівною.) Вельми приємно… Дозвольте, в чім річ? Ах, так, розумію… Серце… іскри… Я щасливий, Наталіє Степанівно… (Цілує руку.) Ногу відняло… Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Я… я теж щаслива… Ч у б у к о в. Ніби гора з плечей… Уф! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Та… все-таки погодьтеся хоч тепер: Загадай гірший від Закатая. Л о м о в. Кращий! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Гірший! Ч у б у к о в. Ну, поалося сімейне щастя! Шампанського! Л о м о в. Кращий! Н а т а л і я С т е п а н і в н а. Гірший! Гірший! Гірший! Ч у б у к о в (намагаючись перекричати). Шампанського! Шампанського!
