Яків Мамонтов

Історичний шлях, пройдений українським театром протягом Х|> ст., дуже багатий на великі імена й події. Починається він після довгого провалля в розвитку українського театрального мистецтва, що проходить через усю другу половину XVIII ст. і кінчається лише в 1819 p., коли з'явилася на театрі "Наталка-Полтавка" І. Котляревського. Шкільний театр в цю добу став явищем цілком анахронічим і майже перестав існувати. Лишився ще вертеп, який од часу до часу демонстрували по містах і селах України київські бурсаки. Але й цей маленький ляльковий театр доживав свій вік.

Інтерв'ю з Богданом Ступкою

Богдан Ступка – один з найвидатнiших i найвiдомiших митцiв України. Вiн актор театру і кіно, академік Академії мистецтв України, народний артист України (1980), народний артист СРСР (1991), лауреат Шевченківської премії (1993), володар російської премії Ніка за роль у фільмі "Водій для Віри" (2005). У 2007 році; став лауреатом престижної російської премії Тріумф за видатні досягнення у мистецтві. Лауреат премії незалежних критиків "Кришталева Турандот" (Москва). Нагороджений орденом "За заслуги". У 2008 році Богдана Ступку нагороджено за кращу чоловічу роль на ІІІ Римському кінофестивалі за головну роль в українсько-польському фільмі "Серце на долоні" режисера Кшиштофа Зануссі.
Художній керівник Українського національного академічного театру ім. І. Франко. У 1999-2001 рр. Міністр культури та мистецтв України.
Зіграв більше сотні ролей у театрі та близько 50 у кіно, в тому числі у фільмах "Біла птаха з чорною ознакою", "Микола Вавилов", "Дорога в рай", "Вогнем і мечем", "Схід-Захід", "Водій для Віри", "Свої", "Серце на долоні", "Тарас Бульба", "Сафо", "18-14", "Сонька золота ручка" (серіал), "Заєць над безоднею", "Приватне замовлення", "Дивне Різдво", "Три напівграції", "Взяти Тарантіну" і т. д.
Викладає в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Ми мали розмову з Богданом Сильвестровичем про театр, мистецтво та його життя.

Iнтерв'ю взяла Галина Любчич.

Татьяна Репина.
Наша Ляля.

…9 сентября 1982 года ушла из жизни великая актриса, гордость цыганского народа — Ляля Чёрная. Она покоится в знаменитом «Вишнёвом саде» на Новодевичьем кладбище. В одной могиле со своим мужем, Николаем Хмелевым, по соседству со многими из великими актерами Московского художественного театра, с которыми при жизни она дружила, у которых училась и которым отдавала тепло своей неизмеримо большой цыганской души.

Статья была опубликована в журнале "Цыгане России" №2 2007 г. С. 118-123.

№ 44 (772) 14 — 20 листопада 2009

Персоналії.
Федір Стригун:
«Ми завжди до всього не готові — до епідемій, до жнив і навіть до щастя»

Автор: Тетяна КОСАРЄВА (Львів)

Персоналії.
БОГДАН КОЗАК

Львівський актор і режисер Богдан Козак став лауреатом Шевченківської премії 2010 року

Богдан Миколайович — творча особистість, прекрасний актор Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, режисер, педагог, театрознавець, академік Національної академії мистецтв, професор Національного університету ім. Івана Франка. Нині до численних титулів Козака, додався, напевно, найважливіший — він став Шевченківським лауреатом. Високу мистецьку нагороду актор отримав за концертне виконання поетичної композиції «Євангеліє від Тараса» за творами Т.Шевченка, літературно-музичної композиції «Думи» на вірші Т.Шевченка. Нашу бесіду про вплив постаті Кобзаря на його творчість, про рідний театр, код Львова, закон неприв’язаності, громадянську позицію, різні покоління, акторський «тил» та інше — читайте у цьому інтерв’ю.

І. Малкович
Від редактора: декілька зауваг щодо перекладу «Тараса Бульби»

У це щоразу важко віриться, але знамениті «Вечори на хуторі біля Диканьки» побачили світ, коли їхньому авторові було всього 22 роки (Гоголь почав їх писати у двадцятирічному віці). У 25 він уже видав «Миргород» і «Арабески», у 26 написав «Ревізора», — нечуване, феноменальне палання чистого генія! До 33-х «Мертвими душами» і «Шинеллю» Гоголь, по-суті, завершив активну письменницьку діяльність. Решта творчої спадщини Гоголя — статті, листування, недокінчені уривки та перероблені версії творів. Цього виявилося цілком достатньо, щоб за нього, мов за слов’янського Гомера, змагалися дві держави, котрі мають щонайвагоміші, писані рукою Гоголя, підстави вважати його своїм. Гарячі на цю тему суперечки, що часом скидаються на бої без правил, тільки розбурхують вогонь зацікавлення його творами. Немає сумніву, що Гоголеві це страшенно подобається, адже саме він усе це й підлаштував, і тепер виступає небесним ляльководом у цьому гротескно-пафосному вертепчику («Гоголь з хмарки спозирає і рученьки потирає: хі-хі, ха-ха-ха!..»). Отож і я радо підпрягаюся до його відкритої вистави і слова мої — такі:

О.Д. Шлемко
АРХАЇЧНІ НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ГУЦУЛЬСЬКОГО ТЕАТРУ ГНАТА ХОТКЕВИЧА

Утворення та діяльність Гуцульського театру було виявом загальноєвропейської тенденції появи в кінці ХІХ – на початку ХХ століття численних аматорських та професійних театрів, покликаних служити народові, серед яких самобутній Гуцульський театр займає особливе місце і є феноменальним етносоціокультурним явищем.

А. О. ГЛАДИШЕВА
СЛОВО В ТЕАТРІ

Культура українського сценічного мовлення — це проблема історична, соціальна. Для сучасного українського театру актуальною є проблема високої культури сценічної мови, проблема майстерного акторського слова. В сьогоденній театральній практиці, на жаль, нерідко порушуються усталені літературні норми, трапляються випадки недбалого ставлення артистів і, звичайно, режисерів до сценічної мови, нехтування кращими традиціями сценічного слова українського театру.

Юрій Лавріненко.
РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Антологія 1917-1933

ПОЕЗІЯ - ПРОЗА - ДРАМА - ЕСЕЙ ТРЕТЄ ВИДАННЯ

«СМОЛОСКИП»

КИЇВ - 2004

Ростислав КОЛОМІЄЦЬ,
член-кореспондент Академії мистецтв України,
«День» 27.01.2010

За дев’ять десятиліть поступово змінювалось обличчя головної сцени нашої країни. Мистецтво — широке поле непередбачуваності, але в театрі все вирішує особистість його керманича. Як і куди поведе він трупу? Якими будуть особливості руху? Рух — за вітром чи просування — всупереч? Творчий пошук — векторний чи на всі боки? «Театр і час», «митець і влада», «душа і сцена» — ці питання не втрачають актуальності з огляду на 90-літній рух франківців в українському театральному річищі.