Відома у Європі київська художниця розповідає про важливі складові успіху: сім’ю, дитину, мистецтво і людей, які лишаються поза кадром
Для того щоб знайти художницю Женю Гапчинську – спершу треба знайти художника Діму Гапчинського, її чоловіка. Ці двоє разом ось уже… двадцять років – ще з часів, коли навчалися в училищі. Вона пише… картинки (саме так обоє називають роботи художниці), а він оберігає її від зайвих вторгнень світу. Вона щаслива, бо її янголят – чудових, червонощоких діточок з крильцями, обожнюють уже не тільки в рідній країні. Та без Дмитра з нею не сталося б дива, що його сьогодні називають «феноменом Гапчинської» – за п’ять з лишком років цілковите визнання в Україні й за кордоном.
ЧОТИРИ СЕСТРИ І …ЖЕНЬКА Родина Гапчинських – це класичні сім «Я»: батько-військовий, мама і п’ять дівчаток, з яких Євгенія – наймолодша. – Женю, коли згадуєте родину, що найперше спадає на думку? – У нас така дуже дружня родина: батько – військовий, людина жорстка, а мама навпаки – м’яка й ніжна. Відтак і виховання було відповідним: кнут та пряник. Але загалом, як у фільмах про радянську сім’ю: ніхто не п’є, не дебоширить. І всі люблять один одного однаково, без поділу на любимчиків. Сестри Валя, Марина, Оля, Наташа – всі за мене старші. Але дві останні – були моїми близькими подругами. Бо, скажімо, коли Марина вийшла заміж, я була ще маленькою, і навіть цього не пам’ятаю. – Якою була реакція сестер на ваш стрімкий професійний ріст? – Жодна з них не має стосунку до мистецтва. Оля – бізнесвумен, господиня крамничок з рибальскими й спортивними товарами. Наталка – фармацевт, завідувач аптекою. Всі вони радіють за мене, мають мої роботи вдома, але з розумінням ставляться до того факту, що нині катастрофічний брак часу. І на ґрунтовне спілкування, на жаль, також.. ВОДА – МІЙ НАРКОТИК – Якось ви розповідали про те, як у тринадцятирічному віці мали серйозні проблеми зі здоров’ям (не згорталася кров. – Авт.). І тоді вам порадили обливатися холодною водою. Чи й тепер, коли все позаду, продовжуєте моржувати? – Так, колись професор порадив, аби мене вилікувати, загартовуватися. Тоді до Гідропарку від нашого будинку було дві зупинки на метро і ми собі спокійно їздили. Тепер це займає рівно п’ять хвилин – вдома обливаю себе холодною водою. Іноді на вихідні трішки довше... То звична процедура, без якої прокинутися не можу, а це доводиться робити зазвичай о шостій. Вода – мій наркотик! До речі, через ці дитячі хвороби, гадаю, мама свідомо й охрестила мене, коли мені вже минуло… 14 років! Тато ж був комуністом й до того ж атеїстом. Але згодом думки батьків щодо цих речей змінилися.
ДОНЬКА НАСТЯ – ДІВЧИНКА З КАРТИНКИ? Часто кажуть, що своїх неповторних янголят Женя пише з доньки Насті… – Чи думає Настя про те, що робитиме в майбутньому. Їй вже 14, скоро випускатися… – До останнього часу любила дизайн, їй вдавалися різні дивакуваті речі. Все це вона вміє склеїти, оздобити, розписати меблі… Та наразі в її очах – тільки кохання! Гадаю, що в неї є якісь плани, але, вочевидь, не настільки чіткі, як це в мене колись. Я ж бо була радянською дитиною з планом на все життя. Але це ж не вихід – усіх гребти під один гребінець. Був період, коли я дуже переймалася з цього приводу. А тепер відпустила. Вимагати з неї робити вибір – недовго й посваритися. До того ж можна спровокувати бунт духу протиріччя, що характерний у цьому віці. Треба дати їй, нашій дівчинці-мовчунці, час... Зате як вона в нас готує і, до речі, годує усю нашу сім’ю! Ладна нікого не впускати на кухню. Фантастично смачно варить гарбузовий суп, гречану кашу за особливим рецептом – з часником та імбирем. Геть усе їй до снаги. Єдине... в нас немає сковорідки, ми не готуємо смаженого, хоч донька й любить. Але від такої їжі швидко набирає кілограми. Тому намагаємося тримати її на «варених» стравах.
ТРИ КИТИ – ЛЮДИ ПОЗА КАДРОМ – Женю, хто ті люди, які лишаються поза кадром для твоїх шанувальників, але без яких було б ой як нелегко жити? – О, такі люди є! Це три «кити», на яких усе тримається. Перший – чоловік Діма. На ньому реклама, поліграфія. І загалом усе-усе-усе, що стосується організації виставок, продажу, інтерв’ю, сувенірної продукції: тарілочок, каталогів, дитячих сувенірів. Всього-всього!!! Другий – Тетянка Кузуб, моя помічниця, керівник та управителька галереї. Я, щиро кажучи, майже не маю стосунку до галереї, і в найліпшому разі з’являюся там раз на день. Та й то не завжди... І третій «кит» – наш водій Сергій. Куди ми без нього з ранку до ночі? Нікуди…
ТРИ ЦІКАВИХ ФАКТИ ІЗ ЖИТТЯ ЖЕНІ ГАПЧИНСЬКОЇ 1. До школи пішла у п’ятирічному віці, у тринадцять закінчила. Після училища вступила на факультет живопису Харківського художньо-промислового інституту. Стажувалася у Нюрнберзькій академії мистецтв. Згодом почала отримувати пропозиції від галеристів Франкфурта, Лондона, Москви, Парижа. 2. Принципово ніколи не переписує власні роботи: вважає, що із самого початку треба налаштовуватися на гарний результат. І не пише, коли в поганому настрої. 3. Євгенія знавала і роботу манікюрниці, й організовувала чужі виставки. Але якось, зігнорувавши канони живопису, вона написала своє перше янголятко. Кажуть, такі картини приносять щастя. Бренд Гапчинської тепер так і звучить – «Постачальник щастя № 1». Подейкують, що в родинах, де на стінах з’являються ці чудові червонощокі малюки з крильцями, невдовзі народжуються дітки…
